Теодор Драйзер - Американська трагедія

— Ти й не кажи їм, — суворо попередила мати. — їм, по-моєму, зовсім не слід про це знати. І без того погано, — додала вона, і рот їй викривила гірка гримаса.

А Клайд слухав її і думав про себе й про Гортензію.

— Подумати тільки, — додала вона, помовчавши, і очі її повилися сумом, — що вона принесла нам усім таке горе. Хіба є тут наша провина? Хіба не дано було Гй зовсім інше виховання? «Путь грішника…»

Вона похитала головою і міцно стиснула руки, а Клайд дивився прямо перед собою, думаючи про тяжке становище сім’ї і про те, як усе це може відбитися на ньому.

Мати сиділа пригнічена й збентежена своєю дивною роллю в цій історії. Так, вона брехала, як це робить багато людей. І ось Клайдові відомі всі її хитрощі й обмани, і вона почуває себе такою фальшивою та дурною. Але хіба вона не намагалася оберегти Клайда від усього цього — і його, і інших? Клайд уже досить дорослий, щоб зрозуміти це. Однак вона продовжує пояснювати, чому вона так зробила, як це все для неї жахливо. І до того ж, пояснює вона, ці сумні події змушують її тепер звернутися до нього по допомогу.

— Еста незабаром буде дуже хвора, — сказала мати уривчасто, з почуттям ніяковості: вона, мабуть, не могла чи не хотіла дивитися в обличчя Клайдові, але вирішила бути по змозі відвертою. — їй буде потрібний лікар і хто-небудь, хто зможе побути з нею в години, коли мене не буде. Мені потрібні гроші, принаймні п’ятдесят доларів. Ти не дістанеш де-небудь? Попроси в когось з твоїх нових друзів у борг, на кілька тижнів. Адже ти міг би швидко повернути цей борг. Поки не виплатиш, можеш нічого не давати мені за кімнату.

Вона таким невідступним, таким вимогливим поглядом дивилась на Клайда, що він був приголомшений силою й переконливістю цієї просьби. І перш ніж він встиг посилити тривожний сум, який затьмарював її обличчя, вона додала:

— Ті, інші гроші, теж були для неї, розумієш, щоб вона могла приїхати сюди, після того як її… її…— вона завагалась у доборі слова, але потім закінчила: — Чоловік залишив її в Пітсбурзі. Певно, вона розповідала тобі про це?

— Так, розповідала, — поволі й сумно відповів Клайд. Звичайно, становище Ести дуже критичне, — раніше він просто не хотів думати про це. — Але як же бути, мамо? — вигукнув він. Його мучила думка про п’ятдесят доларів у кишені (якраз та сума, що потрібна матері) і про те, для чого вони призначені.— Не знаю, чи зможу я що-небудь зробити. На роботі я всіх ще так мало знаю, — мені нема в кого позичити. Та вони й заробляють не більш за мене. Я міг би позичити трохи, але це не дуже зручно.

Він запнувся, в горлі в нього пересохло. Йому було нелегко збрехати матері. Справді, йому ще ніколи не траплялося брехати в такій серйозній справі — і брехати так негідно. Адже п’ятдесят доларів у цю хвилину тут, у нього в кишені. З одного боку Гортензія, з другого — мати і сестра, і гроші ці можуть врятувати матір, так само як і Гортензію, але наскільки більше гідності в його допомозі матерії Як жахливо — не допомогти! І як він міг відмовити їй? Він нервово облизав губи і провів рукою по чолу: від хвилювання обличчя його вкрилося потом. Він почував себе замученим, приниженим, безпорадним перед тим, що сталося.

— А в тебе самого зараз немає трохи грошей для мене? — Мати майже благала. Есті в її становищі конче потрібні деякі речі, а купити не було на що.

— Ні, мамо, в мене нічого немає,— сказав він, глянувши на матір, паленіючи від сорому і в ту ж мить одводячи очі; і коли б мати не була розгублена в цю хвилину, вона побачила б по його обличчю, що він бреше.

Клайд відчув гострий біль: він і жалів себе, і разом з тим зневажав, бо мучився за матір. Він і думати не міг, щоб відмовитись від Гортензії. Вона повинна належати йому. Але мати така самотня й безпорадна. Яка ганьба! Він і справді негідний і підлий. Чи не буде він потім покараний за це?

Він намагався придумати щось, який-небудь спосіб дістати ще трохи грошей окрім цих п’ятдесяти доларів. Коли б тільки в нього було трохи більше часу, ще кілька тижнів! Коли б Гортензія не надумала купувати цей жакет саме тепер!

— От що я можу зробити, — сказав він, тупо й безглуздо дивлячись поперед себе, тоді як мати продовжувала сидіти з безпорадним виразом обличчя. — П’ять доларів хоч трохи допоможуть тобі?

— Що ж, і це придасться, — відповіла вона. — Все-таки краще, ніж зовсім нічого.

— Гаразд, пять доларів я можу дати, — сказав Клайд, думаючи повернути ці гроші з нових чайових і сподіваючись, що тиждень буде везучий. — На тому тижні, я, можливо, дістану ще десять. Зараз я не можу обіцяти напевно. Мені довелося позичити частину грошей, які я дав тобі того разу, і я ще не все повернув. Якщо я почну знову просити позичити, можуть подумати… ти ж знаєш, як дивляться на подібні речі.

Мати зітхнула, думаючи про те, яке нещастя — покласти на сина такий тягар. І якраз у такий час, коли син намагається вийти в люди. Як він згадуватиме про це потім? Що подумає про неї, про Есту, про всю сім’ю? Незважаючи на все своє честолюбство, сміливість і наполегливе прагнення до самостійності, Клайд завжди здавався їй недосить міцним фізично, недосить стійким морально й розумово. І він такий нервовий і вразливий, що часом здається, ніби він пішов швидше в батька, ніж у неї. Завжди він так легко збуджується, так швидко втомлюється, — все це не дуже корисно і добре. І ось вона сама — заради Ести, заради чоловіка, ради всього їх невдалого життя — примушує його напружувати сили й нерви.

— Ну, що ж… не можеш — значить, не можеш, — сказала вона»— Подбаю, щоб знайти якийсь інший вихід.

Але в ту хвилину вона не бачила виходу. 

РОЗДІЛ XVII

В планах щодо поїздки автомобілем, яку Хегланд за допомогою свого друга-шофера думав улаштувати наступної неділі, сталися зміни. Машину — чудовий дорогий «пакард», не яку-небудь — не можна було взяти в призначений день. З неї можна було скористатися тільки