Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

установу «Музеєм Лоуренса» на честь його засновника. Що скажете, хлопчики? – додала вона, звертаючись до них.

– Точно, ми так його й назвемо! – загукали всі присутні, від захвату підкидаючи вгору свої капелюхи: вони зняли їх, увійшовши в будинок, але не встигли повісити.

Пан Лоуренс вклонився й подякував за надану йому високу честь, а потім сказав:

– Я голодний, як вовк, не даси мені чогось поїсти, Джо?

– Біжи до Ейзі, Демі, й візьми в неї ящик з імбирними пряниками, – розпорядилася пані Джо. – Хоча, щиро кажучи, не слід їсти невчасно, але з нагоди такої радісної події ми дозволимо собі порушити це правило.

І коли ящик принесли, вона щедро наділила присутніх пряниками, й усі так взялися їх жувати, що, здавалося, не їли цілу вічність.

Раптом, не доївши пряник, пан Лорі схопився.

– О, Боже! – вигукнув він. – Але ж я зовсім було забув про бабусину посилку!

Він побіг до коляски і приніс якийсь згорток. А коли його розгорнули, то там знайшлася ціла колекція птахів, звірів і різних чудесних речей, зроблених із солодкого сирного суфле й апетитно підрум’янених.

– Тут знайдеться щось для кожного, – сказав пан Лорі, – а з доданої записки буде видно, що кому призначається. Бабуся з Ханною їх напекли, і я тремчу від страху, як подумаю, що було б зі мною, якби я забув їх віддати.

Під сміх і веселі вигуки подарунки були розподілені. Ден отримав рибу, Нет – скрипку, Демі – книжку, Томмі – мавпочку, Дейзі – квітку, Нен – обруч, який, не зупиняючись, двічі прокотився по столу, Еміль, який вивчав астрономію й дуже цим пишався, – зірку, Франц, який любив правити кіньми, – екіпаж, Надутий Качан – товсту свинку, а молодші хлопчики – птахів, кішок і кроликів з чорними очима, зробленими з кориці.

– Ну, а тепер мені час їхати, – сказав дядько Тедді, проковтнувши останній шматочок. – Де моя золотоволоса Бесс? Якщо я спізнюся, мама прибіжить за нею сюди.

Виявилося, що дівчатка в саду, й коли Франц пішов за ними, пані Джо й дядько Тедді зупинилися, розмовляючи, біля дверей.

– Ну, як йдуть твої справи із Круть-верть? – запитав дядько Тедді, якого дуже бавили витівки Нен, і він завжди жартував із Джо щодо дівчинки.

– Я дуже задоволена нею. Вона стала набагато ввічливішою й не такою задиракою.

– А хлопчики допомагають їй?

– Так. Я, зі свого боку, намагаюся впливати на неї переконаннями, й вона останнім часом дуже змінилася на краще. Приклад Дейзі постійно перед нею, і я впевнена, що через кілька місяців ти не впізнаєш…

Пані Джо раптово зупинилася. З-за рогу вилетіли чотири хлопчики, що зображували коней. Нен, яка виконувала роль кучера, плескала батогом, поганяючи їх, а позаду щодуху бігла Дейзі, яка везла в тачці маленьку Бесс. Дівчатка були без капелюшків, їхнє волосся скуйовдилося, батіг клацав, тачка підстрибувала, і весь цей скажений потяг пронісся повз дорослих у хмарі пилу.

– Оце так зразкові діти! – вигукнув пан Лорі, який вчергове посміявся над висновками пані Джо щодо поведінки розхвалюваної Нен. – Добре, що я не привіз із собою пані Кертіс, щоб показати їй вашу зразкову школу. Вона вжахнулася б від такого видовища!

– Смійся, смійся, а я все-таки досягну успіху! – теж засміявшись, вигукнула пані Баер. – Я повторю слова твого професора з коледжу: «Хоч експеримент і не вдався, але він підтверджує правило».

– Боюся, що приклад Нен подіє на Дейзі, а не навпаки. Поглянь на мою маленьку принцесу! Вона забула своє виховання й верещить, як і всі інші.

– Що це з вами, юні леді? – і пан Лорі схопив свою маленьку дочку, якій загрожувала неминуча загибель: вона сиділа біля самої четвірки гарячих коней, які закусили вудила й скажено били копитами, готові скакати далі.

– У нас були перегони, і я перемогла! – вигукнула Нен.

– Я могла б бігти швидше, але боялася вивалити Бесс! – схвильовано крикнула Дейзі.

– Но-но-но! Пішов! – зойкнула Нен і так змахнула батогом, що коні понеслися знову й умить зникли з поля зору.

– Поїдемо швидше від цієї зграї невихованих дикунів, моя люба дівчинко, – сказав пан Лорі, – поки вони ще не встигли зовсім тебе зіпсувати… До побачення, Джо. Коли приїду сюди наступного разу, то, напевно, застану хлопчиків за штопанням.

– Це їм анітрохи не зашкодить, – у тон йому відповіла пані Джо. – І я не відмовлюся від того, що задумала. У моїх дослідах завжди бувають невдачі, перш ніж я досягну успіху. Поцілунок від мене Емі й моїй дорогій мамі! – крикнула вона, коли коляска рушила.

Пан Лорі обернувся й побачив, що Джо втішає Дейзі, яка зазнала поразки в перегонах.

Весь тиждень школа вирувала з приводу ремонту сараю, який досить швидко посувався, попри нескінченні розпитування, поради та втручання хлопчиків. Вони мало не звели з розуму старого Гіббса, який все-таки вперто працював, і в п’ятницю ввечері все було готово. Гіббс полагодив дах, вибілив стіни, зробив полиці й пробив у задній стіні вікно, з якого відкривався прекрасний краєвид на луки, струмок і далекі пагорби. А над входом великими червоними літерами було написано «Музей Лоуренса».

Увесь суботній ранок хлопчики радилися про те, як і куди розставити свої колекції, а коли приїхав сам пан Лорі й привіз акваріум, який, за його словами, набрид його дружині, пані Емі, вони прийшли в невимовний захват.

Після обіду почалася установка експонатів. Нарешті суєта, вбивання цвяхів і біганина закінчилися, і дам запросили на урочисте відкриття музею.

Каретний сарай, як за помахом чарівної палички, перетворився на прекрасне, чисте та світле приміщення. Хміль вився навколо відчиненого вікна. Посеред кімнати стояв чудовий акваріум, у ньому плавали золоті рибки й колихалися ніжні водяні рослини.

По обидва боки вікна були влаштовані ряди полиць. Високий комод Дена поставили так, що він загородив зсередини головні двері сараю, а для входу використовували інші, маленькі. На комоді стояв дуже страшний, але надзвичайно привабливий індіанський ідол. Це був дар старого пана Лоуренса, який, крім того, надіслав модель китайської джонки з вітрилами. Їй відвели почесне місце на довгому столі посеред кімнати.

Над нею, як живе, хиталося пожертвуване пані Джо опудало померлого у досить похилому віці папуги Поллі. На полицях стояли й лежали всілякі речі: зміїна шкіра, велика осине гніздо, каное – індіанський човен з кори, пташині яйця, гірлянди зеленого моху, привезеного з півдня. Знайшлося місце й для мертвих кажанів, панцира великої черепахи й страусового яйця.

Демі взявся показувати всі ці раритети відвідувачам і давати пояснення. Каменів було так багато, що їх неможливо було розмістити на полицях. Тому тільки найкрасивіші лежали разом із мушлями, а всі інші