Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » У злиднях Парижа і Лондона 📚 - Українською

Джордж Орвелл - У злиднях Парижа і Лондона

447
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "У злиднях Парижа і Лондона" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 58
Перейти на сторінку:
нас «братами», дозволив зайти за умови, що ми заплатимо за дві чашки чаю. Головний зал притулку був великою вибіленою стодолою, гнітюче чистою, голою і холодною. Двісті порядних, досить покірного вигляду людей сиділи рядком на довгих дерев'яних лавах. Туди-сюди сновигали кілька офіцерів у одностроях. На стінах висіли зображення генерала Бута[203] й оголошення, що забороняли готувати, пиячити, плюватися, лаятися, сваритися й грати в азартні ігри. Як зразок такого оголошення я переписав одне дослівно:

«Усі, кого викриють за азартною чи картярською грою, будуть вигнані й не прийматимуться назад за жодних обставин.

За інформацію, що допоможе викрити таких осіб, видаватиметься винагорода.

Відповідальні офіцери просять усіх пожильців допомагати їм тримати цей притулок вільним від ОГИДНОГО ЗЛА АЗАРТНИХ ІГОР».

«Азартні чи картярські ігри» — гарно звучить. На мій погляд, ці притулки Армії спасіння, хоча й чисті, але значно похмуріші за найгірші з нічліжок. У декого з місцевих пожильців відчувається страшенна безвихідь — це пристойні, розорені люди, що позакладали свої комірці, але й досі намагаються влаштуватися на канцелярську роботу. Прийти до притулку Армії спасіння, де принаймні чисто, для них — остання зачіпка за пристойність. За сусіднім столом сиділи два одягнені в лахміття іноземці, але очевидно джентльмени. Вони грали в шахи усно, навіть не записуючи ходів. Один був сліпим, і я почув їхню розмову про те, що вони давно заощаджують, але ніяк не назбирають півкрони на купівлю дошки. Тут і там сиділи безробітні конторські службовці, бліді й похмурі. Один з них — високий, худий, мертвотно блідий молодик — щось схвильовано говорив. Він гупав кулаком по столу й дивно, гарячково хвалився. Коли офіцери відійшли достатньо далеко, він почав виголошувати неймовірні блюзнірства:

— Кажу вам, хлопці, завтра я отримаю роботу. Я не з цієї бісової братії, що повзає навколішках, я можу сам про себе подбати. Подивіться на те оголошення! «Бог дасть!» Чорта лисого Він колись щось мені давав. Хіба ви коли бачили, щоб я покладався на *** Господа. Залиште це на мене, хлопці. Я отримаю цю роботу...

Я спостерігав за ним, вражений його дикою, збудженою манерою говорити. Він здавався істеричним чи, можливо, трохи п'яним. За годину я зайшов до маленької кімнати, відокремленої від загального залу, що призначалася для читання. Там не було ні книжок, ні газет, тож пожильці нечасто туди заходили. Відкривши двері, я побачив там цього молодого службовця, він самотньо стояв навколішках і молився. Перш ніж зачинити двері, я встиг розгледіти його обличчя — на ньому було страждання. З того виразу я раптом зрозумів, що він давно голодує.

Плата за ліжка була вісім пенсів. У нас з Падді залишалися ще п'ять, тож ми витратили їх у «барі», де їжа була дешевою, але не настільки, як у звичайних нічліжках. Чай здавався завареним з чайної потерті, яка, гадаю, дісталася Армії спасіння безкоштовно від благодійників, але вони продавали його по півтора пенси за чашку. Це було огидне пійло. О десятій офіцер обійшов зал, дмухаючи в свисток. Усі негайно підвелися.

— Що це означає? — здивовано запитав я Падді.

— Це означає по койках. І по-бистрому.

Покірні, як вівці, всі двісті людей розійшлися по ліжках, виконуючи накази офіцерів.

Спальня була величезним горищем, де стояли шістдесят чи сімдесят ліжок. Вони були чисті й більш-менш зручні, але вузькі й впритул одне до одного, тож доводилося дихати прямо в обличчя комусь із сусідів. Два офіцери спали в кімнаті, щоб після того, як погасять світло, ніхто не курив і не розмовляв. Ми з Падді тієї ночі заледве навіть дрімали, бо поряд з нами спав чоловік з якимось нервовим розладом, можливо контузією, що час від часу вигукував «Піп!». Це був гучний, пронизливий звук, іноді схожий на сигнал автомобільного гудка. Ніколи не можна було передбачити, коли він пролунає знову, і нікому не вдавалося під таке заснути. Було схоже, що Піп, як його називали, постійно ночував у притулку, тож щоночі заважав заснути десятку чи двом людей. Він був прикладом того, як щось завжди стає перепоною між тобою і сном, коли людей зганяють отарою, як у таких нічліжках.

О сьомій знову пролунав свисток, і офіцери почали ходити штурхати тих, хто не підвівся одразу. Відтоді я спав у багатьох притулках Армії спасіння й знаю, що попри невеликі відмінності між ними, ця напіввійськова дисципліна підтримується в кожному з їхніх притулків. Вони справді дешеві, але, як на мою думку, надто схожі на будинки праці. У деяких з них є навіть обов'язкові релігійні служби раз чи двічі на тиждень, які пожильці мають відвідувати або ж забратися геть. Правда в тому, що Армія спасіння настільки звикла вважати себе благодійною організацією, що не може навіть нічліжку утримувати без того, щоб від неї не смерділо благодійністю.

О десятій я пішов до контори Б. і попросив позичити фунт. Він дав мені два й сказав за потреби звертатися ще, тож щонайменше тиждень нам з Падді про гроші можна було не думати. Ми протинялися весь день на Трафальґарській площі, розшукуючи приятеля Падді, який так і не з'явився, і ввечері пішли до нічліжки в провулку неподалік від Стренда. За вхід там брали одинадцять пенсів, це було похмуре, смердюче місце, а крім того — горезвісне кубло «ніжних хлопчиків». Внизу, на темній кухні, троє непевного вигляду молодиків у чепурних блакитних костюмах сиділи на окремій лавці, ігноровані іншими пожильцями. Гадаю, це й були «хлопчики». Вони нагадували апашів, яких я бачив у Парижі, але без бакенбардів. Навпроти вогнища торгувалися абсолютно голий і повністю одягнений чоловіки. Це були продавці газет. Одягнений продавав голому своє вбрання. Він казав:

— Та тільки поглянь, у тебе ж ніколи й не було такого костюма. Тушерун [півкрони] за піджак, два кабани за штани, шилінг і шостак за черевики, і кабан за кашкет і шарф. Усього сім бобів[204].

— Розігнався! Даю шилінг і шостак за піджак, кабана за штани й два кабани за решту. Чотири шилінги й шостак.

— Віддам усе за п'ять шилінгів і шостак, хлопче.

— А, до біса, згода. Мені час бігти продавати вечірній випуск.

Перший скинув одяг, і за три хвилини вони помінялися ролями: один одягнувся, а другий залишився у спідниці з розвороту «Дейлі Мейл».

Спальня була на п'ятнадцять ліжок, темна й задушлива. Жахливо тхнуло свіжою сечею, так по-тваринному, що спочатку доводилося дихати короткими, неглибокими вдихами, щоб не заповнювати цим легені. Я відпочивав на ліжку,

1 ... 40 41 42 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У злиднях Парижа і Лондона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У злиднях Парижа і Лондона"