Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

з мису Канаверал: просто коли капітан Сміт цілком і сповна впевнився, що все було «тіп-топ», як на королівському лінкорі, то увімкнув двигун номер один лише на п’ять тонн тяги, і «Юніверс» повільно піднявся вгору й почав віддалятися від комети.

Прискорення було незначне, але «піротехнічні ефекти», які для більшості спостерігачів виявилися повною несподіванкою, викликали справжню святобливість. Річ у тім, що зазвичай струмені плазми з основних двигунів, повністю утворених високоіонізованим киснем та воднем, практично непомітні на око. І навіть потім, коли перегріті гази із сопел, залишившись за сотні кілометрів позаду зорельота, охолоджуються до певного стану та починають вступати в різні хімічні реакції, так само нічого не видно, бо ті реакції випромінюють світло лише в невидному спектрі.

Але цього разу «Юніверс» не просто злітав над кометою, а тягнув за собою розпечений (так, що на нього неможливо було дивитися без болю в очах) до білого жару хвіст, схожий на велетенський стовп полум’я. Там, де той стовп вогню торкнувся ґрунту, скеля вибухнула й бризнула навсібіч уламками — таким способом «Юніверс», що покидав цей неземний світ назавжди, залишив на поверхні ядра комети Галлея, наче якесь космічне графіті, свій автограф.

Більшість пасажирів, звиклих, що сучасні їм космічні кораблі піднімаються в небо без усяких ось таких гігантських «хвостів» та «стовпів», відреагувала на побачене сильним потрясінням. Флойд чекав, коли Вілліс, як зазвичай у подібних випадках, обов’язково встряне зі своїми поясненнями того, що сталося: Гейвуд діставав деяке задоволення, ловлячи Вілліса на якійсь науковій помилці, хоча, правду кажучи, той припускався їх дуже рідко. Та все ж навіть коли й припускався, то завжди знаходив якесь дуже правдоподібне виправдання на це.

— Вуглець, — пояснив бачене Вілліс. — Розжарений вуглець… Точнісінько як у полум’ї свічки… Але трохи гарячіший.

— Трохи, — буркнув Флойд.

— У наші дні ми вже не спалюємо… перепрошую за це слово… — продовжував Вілліс (а Флойд лише знизав плечима на ці слова), — чисту воду. Хоча її й ретельно профільтрували, та в ній багато колоїдного вуглецю, а також інших сполук, які можна видалити тільки дистиляцією.

— Це дуже вражає, але я трохи занепокоєний, — озвався Ґрінберґ. — Чи не вплине воно на двигуни і не перегріє корабель усе оце випромінювання?

Це було дуже доречне запитання, і воно викликало певну тривогу. Флойд чекав, як упорається з ним Вілліс; але той хитрий маніпулятор перепасував м’яч прямо йому.

— Я вважаю, що найкраще на це питання відповість нам доктор Флойд, зрештою, це була його ідея.

— Перепрошую — Джолсона, а не моя. Хоча запитання гарне. Але насправді це не проблема: коли ми підемо на повній тязі, усі ці феєрверки залишаться за тисячу кілометрів позаду. Тож можна не звертати на них уваги.

У цей момент корабель завис на висоті десь кілометрів зо два над ядром; якби не сліпуче сяйво випускного газу під ним, то пасажири й екіпаж могли б побачити освітлену Сонцем поверхню того крихітного світу, який розкинувся внизу. На цій висоті — чи то пак відстані — стовпуватий струмінь Старого Служаки трохи розширювався. І Флойд подумав раптом, що той скидається на один з гігантських фонтанів, які прикрашають Женевське озеро. Він не бачив їх п’ятдесят років — а цікаво, чи й досі вони там є?..

Капітан Сміт перевірив елементи керування, то повільно обертаючи зореліт, то нахиляючи його носом угору-вниз і повертаючи в боки по осях Y і Z. Здається, усе працювало чудово.

— Старт за десять хвилин від цього моменту, — оголосив він. — Одна десята g перші п’ятдесят годин; потім дві десятих аж до повороту… за сто п’ятдесят годин від цієї миті.

Він замовк, даючи всім іншим час, щоб добре перетравити почуте; ще жоден космічний корабель ніколи не намагався підтримувати так довго таке високе безперервне прискорення. Якщо потім «Юніверс» не зможе загальмувати належним чином, то увійде в книжки з історії як перше міжзоряне штучне (і некероване) небесне тіло з живими (до певного часу) людьми на борту.

Наступної миті зореліт став повертатися по горизонталі — якщо тільки це слово можна було застосувати в цьому майже безгравітаційному середовищі — і націлюватися прямо на білий стовп туману та крижаних кристалів, який усе ще продовжував бити струменем з надр комети. «Юніверс» почав сунути на нього…

— Що він робить? — стривожено запитав Михайлович.

Очевидно, передбачивши таке запитання, капітан заговорив знову. Було схоже, що до нього повністю повернувся гарний настрій; у його голосі чулися нотки радості.

— Перш ніж рушати, почистимо трохи пір’ячко. Не хвилюйтеся — я знаю, що роблю. І старпом зі мною згоден, еге ж?

— Так, сер!.. Хоча я спочатку подумав, що ви жартуєте.

— Що відбувається на містку? — запитав Вілліс із чи не вперше в житті розгубленим виглядом.

Далі, продовжуючи рухатись у бік струменя лише зі швидкістю тренованого пішохода, корабель почав повільно обертатися навколо поздовжньої осі. З такої відстані — тепер уже менше ніж ста метрів — той струмінь ще більше видавався схожим Флойдові на ті далекі женевські фонтани…

Та ні, не поведе він туди зореліт… Але капітан повів. Коли ніс «Юніверсу» занурився у стовп піни, що струменіла перпендикулярним до нього курсом, увесь зореліт легенько завібрував. При цьому він продовжував дуже повільно обертатися, ніби пробурював собі шлях у гігантському струмені. Відеомонітори та ілюмінатори показували лише «молоко».

Уся операція тривала близько десяти секунд; потім вони випірнули з іншого боку. На містку, де перебували офіцери, прокотилися короткі спонтанні оплески; але пасажири — і навіть Флойд — усе ще почувалися трохи збентеженими, наче з них невдало пожартували.

— От тепер ми готові вирушати, — сказав капітан вельми задоволеним тоном. — Наш милий кораблик знову чистий.

Протягом наступних пів години понад десять тисяч астрономів-любителів на Землі та Місяці повідомили, що комета подвоїла яскравість. Усесвітня комп’ютеризована мережа спостереження за кометами повністю зависла від перевантаження, і професійні астрономи були в нестямі від люті.

Але громадськості це сподобалось, і через кілька днів, за дві годин до світанку, «Юніверс» поставив для неї ще краще шоу.

Корабель, щогодини збільшуючи свою швидкість на понад десять тисяч кілометрів на годину, зайшов далеко вглиб орбіти Венери. Потім він підійшов до Сонця ще ближче — на швидкості набагато вищій за швидкість будь-якого природного небесного тіла — і, обігнувши його дугою, взяв курс на Люцифера.

Коли зореліт проходив між Землею та Сонцем, то, як зірку четвертої величини, на фоні сузір’їв протягом однієї години в передсвітанковому небі можна було легко помітити його тисячокілометровий хвіст із розжареного вуглецю. На самісінькому початку його