Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

Я дивилася на неї й не знала, що сказати. Я відвернулася і лягла поруч з Хольгреном, з бажанням хоча б на мить побути поряд з ним, перш ніж розбуджу його і він розпалить багаття. Моє кресало давно загубилося.

Те, що ми пережили проходячи крізь ворота… до цієї миті в мене не було часу задумуватися про це. Але дивлячись на нього, я пригадала, і почулася ближче до нього, ніж почувалася до будь-кого, будь-коли. Спогади були блідою тінню справжнього відчуття, але навіть зараз воно було реальнішим, ніж холодний зимовий вітер, шепіт вітру в тисовому дереві чи навіть повітря в моїх легенях. Я зігнулася, щоб притулитися до Хольгрена, обережно, щоб не розбудити його.

Я даремно турбувалася. Він прокинувся, як тільки я торкнулася до нього.

-- Амра? – він сів і глянув на мене, я побачила, що в його очах відбиваються мої почуття, дещо приглушені внутрішнім болем. Я знала цей біль. Він був моїм, на коротку нескінченну мить, коли ми були об‘єднані воротами.

-- Поспи ще трішки. Я розбуджу тебе за кілька хвилин.

-- Ні. Я хотів почекати на тебе. Але задрімав. Нам потрібно поговорити.

-- Це не горить. Тобі потрібно відпочити.

-- Амро. Король Тіней. Він…

-- Він змусив тебе стати частиною свого хордуна. Я знаю.

-- Хордун, -- сказав він монотонним голосом. – Таке просте слово, щоб описати те, що він зробив. Майже лагідне, щоб описати це своєрідне зґвалтування і поневолення. Вже сотні років ніхто не робив цього, чи навіть намагався.

-- Це не зовсім так, правда? – сказала я, дивлячись на Руікі. – Він відновив цю практику.

-- На жаль. Він захопив мене зненацька. Це була… інвазивна процедура. Боюся, він повністю контролює мою силу за межами Тагота. І кожного разу, коли я буду використовувати її, по своїй волі чи по його, я щораз більше і більше потраплятиму під його владу. Це підірве мою силу волі, роз‘їсть моє відчуття себе, вчинить з мене істоту, що щось невиразно бурмоче, здатну тільки виконувати його накази. – Він похитав головою і напівкриво, напівгірко посміхнувся. – Проте моя сила значно зросла.

-- Знаю. Від самого перебування поряд з тобою, в мене волосся на потилиці стоїть струнко. – Механічно я потерла потилицю рукою.

--Здається, я зрозуміла, чому він тут безсилий, -- продовжила я. – З тієї ж причини, чому сюди не вдираються смертельні землі. Сила Та-Агота тримає їх і Короля Тіней на відстані витягнутої руки. Ось чому він потребував Герцога, а тепер мене, щоб дістати Атагос. – Я вказала великим пальцем на Руікі, яка неспокійно спала поблизу. – Але якщо це так, то чому вона не вмирає від початкових ран? Вона безумовно хоче все закінчити.

-- Її підтримує не Король Тіней, а її власна сила. Він підкорив її волю настільки, що вона не може не виконувати його наказ продовжувати жити. – Він похитав головою. – Вона ув‘язнена у власному тілі, а її воля не цілком належить їй. Це засмучує мене. А ще лякає. Я не хочу повторити її долю.

-- Тоді нам потрібно придумати, як знищити Короля Тіней. І тільки.

-- Мені не подобається говорити це, Амро, але може буде краще, якщо ми ніколи не залишимо Тагот. Якщо ми не дамо Королю Тіней те, що він хоче, а саме Атагос, ми не дамо йому змоги зробити те, що він так розпачливо хоче зробити.

-- Ми не можемо залишатися тут вічно. Нам не вистачить їжі.

-- Знаю.

Чи він хотів сказати те, що я думала, що він хотів сказати? Я глянула йому в обличчя і побачила, що так.

-- Заради сивої бороди Керфа, Хольгрене, ти такий же поганий, як вона. Чому ви думаєте, що смерть – це вихід? Це не так. Це кінець будь-яких шансів на перемогу!

-- Я не хочу вмирати. Але якщо ми звільнимо Атагос, то Король Тіней здобуде таку владу, якої ще не бачив цей світ. Не знаю, як саме він збирається це зробити, але я глибоко переконаний, що він знайшов якийсь спосіб приборкати силу Атагос і керувати нею, як йому заманеться. Він перетворить світ у склеп, а всі, хто залишиться, виживуть тільки, щоб служити йому. Я відчув це, коли він поневолив мене. Його бачення майбутнього – це пекло з твоїх найгірших кошмарів. Чула, що він сказав – смерть не перешкода його волі. Він буде нищити і поневолювати, і в світі не знайдеться сили, здатної його зупинити.

-- Ти цього не знаєш. Старий Король-Чарівник одного разу вже зазнав невдачі.

-- Король Тіней – не Король-Чарівник. І в нього була тисяча років, щоб поміркувати, що пішло не так і виправити початкову помилку.

-- Навіть, якщо ти маєш рацію, наша смерть тільки затримає його. Гадаю, він заманить іншого мага, як він зробив це з Герцогом і Руікі, тоді виготовить ще одне намисто і вся ця клята катавасія почнеться заново, але не буде нікого, здатного йому протистояти.

-- Магія може цілковито зникнути до того, як йому вдасться здійснити цей подвиг.

-- Ти готовий ризикнути нашим життям? Готовий ризикнути долею цілого світу? Кілька місяців тому ти сказав мені, що краще померти, намагаючись змінити свою долю, ніж померти, змирившись з нею. Ти хочеш сказати, що після своєї смерті, ти готовий померти ще раз, замість того, щоб спробувати звільнитися від Короля Тіней?

Якусь мить він обдумував мої слова, насупивши чоло.

-- Ні, -- сказав він нарешті. – Гадаю, що ні.

-- Добре. Наступний, хто заговорить про смерть, отримає від мене копняка в голову. Мені це набридло.

Він криво посміхнувся. Очевидно, думав, що я жартую.

-- Домовилися. Тепер, коли ми вирішили, що хочемо жити, першочергове завдання – придумати, як цього досягти.