Микола Олександрович Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий

— Мене бентежить історія з сумкою. Цілком можливо, що полювали не стільки за писарем, скільки за його сумкою. Адже там списки поліцаїв, схема міста, діючий графік несення патрульної служби…

— Пане гауптштурмфюрер, — підвівся довготелесий Штемберг, який прибув на нараду з Кружно, — я кілька разів наказував начальникові поліції, щоб усі документи зберігалися тільки в сейфі. Той дурень писар тягав їх з собою,

— А може, писар з партизанами заодно? — висловив припущення Белінберг і глипнув скоса на начальника. — Може, то була інсценізація?

— Інсценізація?.. — чмихнув Гільдебрандт, який недолюблював свого заступника й не пропускав нагоди, щоб підкреслити його обмеженість. — Для чого б це? Писар лежить у лікарні з переламаною ногою. Якби він був спільником партизанів, йому б не треба було вдаватися до пошкодження кінцівок, він просто передав би їм копії документів.

— Гаразд, інсценізація відпадає, — квапливо погодився Белінберг. — Але головне не в цьому. Мені здається, за обставин, які зараз склалися, треба повернути в Кружно всіх солдатів і поліцаїв, яких ми перекинули звідти в Дубовляни. Взагалі я проти того, щоб зміцнювати одну ділянку за рахунок інших. Не можна оголювати того чи іншого об’єкта.

— А вам не здається, унтерштурмфюрер, що це метод пасивної оборони і-що ні до чого доброго він не приведе? — уїдливо запитав лейтенант Заукель. З усіх присутніх тут есесівців лише він один пройшов звичайну школу вермахту і при нагоді любив похизуватися своїм знанням військової тактики. — Не можна дозволяти, щоб противник бив нас поодинці, не можна дробити сил,

— По-вашому, буде краще, якщо ми зберемо всі сили в одне місце, а інші ділянки залишаться незахищеними? — наїжився Белінберг. — Партизанам тільки того й треба.

— Ні, я пропоную інше — активну оборону. Ми можемо й повинні маневрувати частиною своїх сил, зміцнюючи в залежності від небезпеки то ту, то іншу ділянку. Зараз треба зміцнити Дубовляни і Кружно.

— Залежить, якими групами маневрувати, — не здавався унтерштурмфюрер. — Можна добігатись…

“Мабуть, доведеться зробити, як пропонує лейтенант, — подумав Гільдебрандт. — Це багато не дасть, але атаки партизанів буде відбито — вони не люблять лізти туди, де натрапляють на відсіч. Звичайно, коли б я плюнув на боягузливі розмірковування Белінберга й зосередив майже всі сили в Дубовлянах і Кружно, можна було б підготувати для Бороданя серйозніші сюрпризи. Але зараз не можна йти на такий ризик, не можна…” І раптом Гільдебрандт ніби вчув скрипучий голос свого начальника: “Гауптштурмфюрер, на жаль…” Якщо Борцель ще раз вимовить ці слова — прощавай, заслужений чине штурмбанфюрера, можна відразу ж здавати справи!

Начальник гестапо вже хотів було оголосити про своє рішення, але тут у двері постукали й до кабінету зайшов шофер Моріц. Він нерішуче зупинився біля порога, обличчя його було схвильоване, губи стиснуті. При одному погляді на Моріца гауптштурмфюрер зрозумів: той з’явився не з порожніми руками.

— Давай!

Моріц підійшов і подав начальникові якесь донесення. Гільдебрандт кивком голови звелів солдатові йти й почав обережно розгортати скручений у трубочку тоненький папірець.

У кабінеті запанувала тиша, всі зрозуміли, що одержано нове донесення, й стежили за пальцями начальника. Нарешті папірець було розгорнуто, й по губах Гільдебрандта розпливлась усмішка: “Поправка. Напад Кружно ніч суб. — нед. Г.”.

Ось воно що! Отже, загадкова історія з сумкою писаря цілковито прояснилася. Бородань не відмовився від думки негайно помститися за все, що трапилося біля Чорного болота, він лише змінив напрям передбачуваного удару й на добу продовжив підготовку до нього. Тепер уже, мабуть, варто ризикнути й підготувати для хитрого звіра надійну пастку. Гільдебрандт, наче не помічаючи присутніх офіцерів, відкинувся на спинку стільця і втупився примруженими очима в одну точку перед собою.

— Нове донесення? Дозвольте… — не витримав Белінберг і простяг руку до папірця, що лежав на столі.

— Так, так! — жваво відгукнувся гауптштурмфюрер, але тут же випередив свого помічника і взяв папір. — Панове, одержано нове повідомлення, агент робить поправку — напад буде вчинено не на Дубовляни, а на Кружно. І не сьогодні, а завтра, в ніч із суботи на неділю.

Знову настала тиша. Але вона тривала недовго, Затим почулися збуджені вигуки:

— Що ж це таке?

— Зрозуміло, зрозуміло…

— Сьогодні — одне, завтра — інше…

Гільдебрандт підвівся і з глузливою посмішкою дивився на своїх схвильованих помічників. Тепер він знав, що йому робити, й не потребував нічиїх порад.

— Панове, сьогодні ми нічого змінювати не будемо. Чекаємо нападу на Дубовляни. В інших місцях також усі наші сили перебувають у стані бойової готовності. Якщо ніч мине спокійно, мною буде віддано новий наказ. Зараз — усі на свої місця!

Гільдебрандт сам виїхав у Дубовляни. Чого на світі не буває… Бородань, видно, вагається, вибирає то один, то інший варіант, і його суперечливі накази можуть ввести в оману Голку. Треба бути насторожі.

Проте ніч минула спокійно. Гільдебрандт до світанку не спав, все складав план дій на завтрашній день, підраховував, які сили треба буде стягти під Кружно.

Ця ніч минула спокійно й для партизанів, якщо не рахувати маленької “енпе”. Ще ввечері всім командирам було віддано суворий наказ спостерігати за бійцями й на випадок самовільної відлучки будь-кого не зчиняти шуму, а повідомити про це в штаб. З’ясувалося, що вночі відлучався лише один боєць — Домбровський. Взводний Ковалишин доповів: Домбровський вийшов із клуні десь опівночі, а повернувся о третій годині ранку й тихенько вклався на своє місце.

— Занеси-но Домбровського в кондуїт, — сказав Сіровол своєму помічникові.

Юрко здивовано глянув на капітана. Незадовго перед цим Сіровол наказав йому занести в список осіб, що викликають підозру і підлягають перевірці, листоношу Валерія Москальова, який урятував від загибелі парашутистку. Тепер у “кондуїт” потрапляє один з найхоробріших і найнадійніших бійців — поляк Стефан Поплавський, якого прозвали “Домбровським”. Юрко знав, що за зв’язок із партизанами