Микола Олександрович Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий

позаду. Обличчя одного здалося йому знайоме. Він напружив пам’ять і згадав, що колись шмагав шкіряною рукавичкою точнісінько таку фізіономію. Так, це був той самий поліцай, в якого рік тому назад у Ковелі просто на вулиці серед білого дня він відбив затриманого партизана. Тоді Заремба був одягнений в мундир обер-лейтенанта… Отже, Пивовар тривожиться недарма. Очевидно, битий ковельський поліцай давно вже стежив за дверима корчми, в якій зник колишній “обер-лейтенант”. Треба гадати, поліцая не дуже-то збентежило те, що Заремба вийшов із корчми у супроводі старшого писаря, і він ладен був піти на все, аби лишень затримати “партизанського перевертня”.

Здійснення добре продуманого плану зривалося, причому майже в останній момент. Ернст і Карл уже “прогулювалися” десь попереду і лиш чекали, коли їм буде подано знак “заарештувати” писаря і його підозрілого знайомого. Дуже не хотілося Зарембі повертатися в загін, не виконавши завдання. Він розумів, без шуму тут не обійдеться, а шанси на успіх невеликі. Все залежало від того, коли поліцаї, що йдуть позаду, зважаться зупинити їх. Якщо це станеться на околиці містечка, там неважко буде розправитися з двома глевтяками, а якщо за хвилину — другу…

Вже пройдено майже всю базарну площу, попереду крива вулиця. Нею простують двоє німецьких солдатів. Це — Ернст і Карл. Пан Стахурський озирається, але, здається, нічого не помічає. Звичайно ж, думки його повністю поглинуті “камінцями”. По бруківці гримлять колеса, якась підвода наздоганяє їх.

— Руки вгору!

Пан Стахурський здригнувся, наче вжалений, обернувся й, побачивши своїх поліцаїв, що націлили карабіни на його компаньйона, обурено, закричав на них:

— Що ви робите, йолопи? Подуріли?!

Заремба, встигнувши вихопити з-за пояса пістолет, також обернувся до поліцаїв. Він побачив, що кіньми править Пивовар, і, вмить оцінивши ситуацію, вистрелив у ковельського поліцая. Другий кинувши карабін, шмигнув у браму. Заремба згріб обіруч сторопілого Стахурського, кинув на підводу позаду Пивовара й, підібравши обидва карабіни, скочив на підводу сам.

— Жени!

Один із карабінів упав на землю, але Заремба помітив це лише тоді, коли зброя опинилася в руках поліцая, що вибіг із брами. Заремба почав стріляти по ньому з пістолета, але в цей час пан Стахурський, що, здавалось, онімів від страху й не подавав ознак життя, раптом рвонувся з підводи. Намагаючись затримати його, Заремба встиг ухопитись за сумку, та ремінець тріснув, сумка лишилася в руці партизана, а писар ляпнувся на бруківку. Майже тої ж миті куля прошила праве плече Заремби, й він зрозумів: будь-яка затримка може стати фатальною для всієї групи.

Підвода з грюкотом котилася вулицею, кулі свистіли над головами Заремби й Пивовара. Ернст і Карл, зрозумівши, що відбувається, почали стріляти в бік базару, прикриваючи товаришів.

Хвилин через десять усі четверо, залишивши підводу, зникли в лісі.

*

Сіровол негайно доповів командирові загону про те, що трапилося з групою Заремби в Кружно, й показав документи, які були в сумці старшого писаря кружнянської поліції. Побачивши карту з позначеними пунктами, де встановлювалися денні й нічні пости, графік несення караульної служби, платіжну відомість із повним списком поліцаїв, Бородань крекнув і потер руки від задоволення.

— Це навіть краще, ніж сам писар. Тепер Гільдебрандтові буде про що подумати. Адже йому стане відомо, які документи були в сумці, викраденій нами. Знаєш, капітане, мені починає подобатись твій план… Дуже подобатися! Тільки треба ще раз усе продумати. Клич комісара й начштабу, спробуємо разом зазирнути в душу гауптштурмфюрера. Що в цій темній душі зараз робиться?

УДАР

Начальник княжпільського гестапо радився зі своїми підлеглими. Такі наради скликалися дуже рідко — Гільдебрандт не дуже-то рахувався з думкою інших. Однак за останні дні його становище різко погіршилось, і він справедливо зміркував, що буде краще частку відповідальності за свої рішення перекласти на чужі плечі.

Справа в тому, що в донесенні про бій біля Чорного болота гауптштурмфюрер хоч і розписав усе в найвигіднішому для себе світлі, все ж воно не викликало захоплення в його начальства. В розмові телефоном оберштурмфюрер Борцель досить стримано подякував йому за виявлену ініціативу й активні дії, але дав зрозуміти, що винятково сприятливі обставини, на жаль, не були використані повністю. Треба було знати Борцеля, щоб зрозуміти, що криється за цим “на жаль”. Гільдебрандт зрозумів: йому винесено сувору догану з попередженням.

Одержане від Голки повідомлення про те, що готується напад партизанів на Дубовляни, не справило великого враження на начальника гестапо. Він розумів, що Бородань прийняв таке рішення не на холодну голову, а в стані гніву, й був упевнений, що, заспокоївшись і проаналізувавши обстановку та співвідношення сил, командир лісовиків відмовиться від такого ризикованого кроку. Все ж гауптштурмфюрер вжив усіх застережливих заходів і майже вдвічі збільшив дубовлянський гарнізон.

І раптом вибухнула ця “бомба” — вранці в Кружно партизани намагалися викрасти поліцейського писаря. Це їм не вдалося, але в їхніх руках опинилася сумка писаря з важливими документами. Навряд чи все це сталося випадково. Можливо, Бородань готується напасти не на Дубовляни, а на Кружно. Думка ця не давала спокою гауптштурмфюрерові. У нього вперше виник сумнів щодо Голки, роботою якого він так пишався: а що, коли цей агент з відома партизанів водить його за ніс? Хоча всі ж попередні донесення Голки підтвердилися. Тут щось не те… Ясно лише, що Бородань задумав якийсь новий складний і підступний хід. Але який?

Ламаючи голову над цим питанням, Гільдебрандт неуважно слухав виступи запрошених на нараду офіцерів.

Говорив лейтенант Заукель:

— Я впевнений, що акція з викраденням писаря має на меті відвернути нашу увагу… Це звичайна хитрість партизанів. Вони хочуть, щоб ми чекали їх у Кружно, а вдарять по Дубовлянах. Ми не маємо підстав не довіряти нашому агентові.

Заступник Гільдебрандта — обережний і заздрісний унтерштурмфюрер Белінберг — з сумнівом похитав головою.

— Ви не погоджуєтесь? — різко