Кхогендронатх Митро - Бхомбол-ватажок, Кхогендронатх Митро

на базар і щось прикупимо в кондитера Лоті.

Добродій Мухурі зійшов на берег. Слідом за ним з ліхтарем у руці вийшов із човна Шучі. В другій руці він тримав, як завжди, палицю. Нащо йому ліхтар? Ніч була така місячна… Вода тьмяно виблискувала. Десь далеко-далеко кигикала чайка.

Веслярі й стерновий зійшли на берег і трохи осторонь заходилися розводити багаття. Бхомбол зазирнув під навіс. Дружина добродія Мухурі сиділа перед ліхтарем і діставали з мішка смажений рис, коржики і ще щось.

— Іди, синку, попоїси, — покликала вона Бхомбола. — Сьогодні обійдемося цим.

Бхомболові дуже хотілося їсти.

— У нас тут немає посуду! — скаржилась жінка. — Нема навіть бананового листя. Простели край свого дхоті.

Вона насипала йому смаженого рису в ріжок дхоті, поклала солодощів з кокосового горіха і кілька тягучок.

— І ти підстав край свого сарі, — обернулась дружина добродія Мухурі до дочки.

Бхомбол і Молоті посідали поруч і заходилися їсти хрумкітливий смажений рис. Попоївши, Бхомбол напився з глечика води, сполоснув лице і вийшов на палубу. Ніхто не помітив, як він зійшов на берег.

12. У ДОБРОДІЯ МУХУРІ

День був базарний. Та коли Бхомбол зійшов на берег, базар уже кінчався. Тільки в двох-трьох рундуках ще світилося: там пакували товар, рахували гроші, зачиняли ставні. Кілька пізніх покупців ще ходили поміж рундуками. Решта з купленим крамом на голові йшла до виходу.

Бхомболові дуже хотілося подивитися базар. Хлопець цілий день сидів у човні і страшенно знудився. Ноги його з задоволенням ступали по твердій землі. Спочатку він не помітив, що базар увесь запльований бетелем, всюди валялося сухе листя, недоїдки, сміття. Бхомбол чвалав прямо по грязюці, не дивлячись собі під ноги. Скрізь стояли вози. Збоку від них ліниво пощипували траву прив'язані до огорожі воли. Візники сиділи під манговим деревом і варили на багатті вечерю. Один із них щось наспівував.

Від мерехтливих полисків вогню тіні людей тремтіли, видовжувались і зникали. На другому березі річки в далині завили шакали. У відповідь загавкали собаки на базарі. Шакали давно вже замовкли, а собаки не переставали валувати.

Праворуч стояли два ряди бляшаних навісів. Ідучи поміж ними, Бхомбол побачив крамницю, де продавали ласощі. Перед нею стояв ослін. На ослоні сидів добродій Мухурі, поруч, спираючись на бамбукову палицю, закляк Шучі.

Двері в крамницю були відчинені. В крамниці Бхомбол побачив чоловіка, котрий на великій дошці викачував тісто. На плиті стояв казан, з якого йшла пара. Бхомбол відчув смачний запах смаженого сиру. Біля котла сидів ще один чоловік; груди в нього заросли чорним волоссям. Він брав копистку і мішав нею в казані, його вуса й патли вилискували рід олії. Він позирав довкола великими банькатими очима. Бхомбол вирішив, що це і е кондитер Лоті- Хлопець зрозумів, що він готує лучі.[53]

Десь праворуч лунала музика. Кілька чоловік співали священний гімн — очевидно, актори з мандрівної трупи.

Бхомбол вирішив повернутися назад до човна. Тим часом базар і дорога спорожніли, ніде не видно було ані душі. З протилежного берега з храму долинув урочистий дзвін. Місяць виплив з-за хмар, стало видно, бляшані дахи заблищали од вечірньої роси.

йдучи вздовж берега, Бхомбол побачив, що під деревом веслярі готують собі вечерю. До нього долинув запах цибулі. Веслярі їли рис з приправою. Це була їхня вечеря.

Важко жити на цім світі брате,—

співав один з веслярів.

Бхомбол подумав, що скільки він не чув пісень, усі вони були журливі. Чому це так? Невже людям не подобається бути веселими?

Біля пристані стояло кілька човнів. Човен добродія Мухурі був крайній. Тільки-но Бхомбол поставив на борт ногу, як човен загойдався.

— Хто там? — пролунав голос дружини добродія Мухурі.

— Це я, — сказав Бхомбол і почав роззувати брудні, запорошені черевики.

— Заходь, ще ніхто не повернувся, — сказала жінка. Бхомбол ввійшов і сів поруч з нею. Молоті спала, поклавши голову матері на коліна.

— Ти знайшов його? — Пані Мухурі мала на увазі свого чоловіка. — Чого ти мовчиш? Незадоволений чимось? Ось моя донька, Молоті, теж любить зникати з дому. Скільки не бурчу я, скільки не лаю, вона ніколи не слухає. Приїдемо до нас, погостюєш трохи і поїдеш додому. Добре?.. Ну, чого ти мовчиш? Думаєш, добродій Мухурі теж сваритиме тебе? — Жінка взяла тацю, що стояла поруч, і почала готувати бетель. — Хочеш? Бери, — запропонувала вона Бхомболові. — Молоті дуже любить жувати бетель. А ти?

Бхомбол нічого не відповів.

— Чому ти весь час мовчиш? Соромишся? — Дружина добродія Мухурі зітхнула й ніжно подивилася на хлопчика.

Бхомбол глянув на берег і побачив, що хтось з ліхтарем у руці наближається до причалу. «Мабуть, повертаються добродій Мухурі й Шучі», — подумав хлопець і пішов їм назустріч.

За хвилину добродій Мухурі й Шучі були вже в човні. Шучі ніс у руках великий, загорнутий у бананове листя пакунок. Усі заходилися біля вечері, тільки Молоті не їла: її не можна було добудитися.

Один за одним на базарі гасли вогні.

Веслярі повкладалися спати — хто на березі, хто під навісом на базарі. Шучі примостився на носі човна, а Бхомбол і родина добродія Мухурі полягали в човні під навісом.

Десь далеко на протилежному березі завили шакали, незабаром їм відповіла інша зграя. Зненацька пролунав голосний сплеск: це випірнув дельфін. В місячному