Рафаелло Джованьолі - Спартак

мечів, нехай потече і їхня кров, змішуючись із нашою, нехай вони зрозуміють, що в рабів, у гладіаторів, у знедолених б'ється у грудях людське серце.

Потужний, але приглушений гул схвалення був відповіддю на цю палку промову, що лунала в нічній тиші. Метробій одразу зметикував, що тут зібралися люди, які, очевидячки, замислили щось проти республіки. Звучний голос невидимого оратора видався йому знайомим. Але чий це був голос? Де Метробій чув його? Коли? Цього він ніяк не міг пригадати. У будь-якому разі комедіант збагнув, що треба залишитися непоміченим, інакше буде непереливки. Пересуваючись поповзом, він сховався за товстий стовбур дерева, під яким сидів, і, затамувавши подих, напружував усі сили, намагаючись якнайкраще усе розчути. І раптом Метробій впізнав — голос, який він чув, належав Спартаку. Комедіант одразу втямив, що тут відбувається…

— Завтра Арторікс поїде в Равенну, — вів далі Спартак. — Він попередить Граніка, щоб той тримав напоготові свої п'ять тисяч двісті гладіаторів, — перший легіон нашого війська. Другим легіоном будеш командувати ти, Кріксе, — він складається із семи тисяч семисот п'ятдесяти членів нашого Союзу, що живуть у Римі. Третім і четвертим будемо командувати ми з Еномаєм. У них увійдуть десять тисяч гладіаторів, що перебувають у школі Лентула Батіата в Капуї. А тепер, коли ми про все домовилися, прошу вас: пам'ятайте про свою пригноблену вітчизну і в ім'я її страждань, в ім'я священної вірності, що з'єднує нас, — натхненно говорив Спартак, — будьте обережні й розсудливі. Адже від цього залежить вся наша справа. Ми віддали їй чотири роки тяжкої праці. Будь-який несвоєчасний спалах, сміливий, але необдуманий крок був би зараз непрощенним злочином. Через п'ять днів ви почуєте про наші перші дії й довідаєтеся, що Капуя у руках повсталих. Хоча Еномай і я виведемо наші загони у відкрите поле, але за першої ж нагоди ми спробуємо завдати сміливого удару по столиці Кампанії. А тоді ви, хто в Равенні, хто в Римі, збирайте всі свої сили і йдіть на з'єднання з нами. Але поки Капуя не повстане, нехай зовні, серед вас, як і раніше панують мир і спокій.

Коли Спартак замовк, пішла жвава й безладна бесіда, у якій взяли участь майже всі гладіатори, ті, що зібралися тут. Їх було не більше двадцяти п'яти — це було головне керівництво Союзу пригноблених.

Обмінявшись порадами, словами підбадьорення й надії, спогадами, братніми вітаннями, гладіатори почали розходитися. Жваво розмовляючи, вони попрямували саме у той бік, де сховався Метробій, але раптом Спартак окликнув їх:

— Брати, навіщо ж усім іти в один бік? Ідіть по двоє, по троє, і на відстані п'ятисот, шестисот кроків один від одного. У місто повертайтеся різними мостами.

У той час як гладіатори, корячись наказу, вибиралися з гаю різними дорогами, Спартак, проходячи повз дерево, за яким причаївся Метробій, сказав Кріксу, стискаючи його руку у своїй:

— З тобою ми побачимося пізніше, у Нутації Одноокої: там ти розповіси мені, чи можна розраховувати на прибуття в найближчі п'ять днів обіцяного вантажу зі зброєю.

— Я саме йду побачитися з погоничем мулів. Він обіцяв мені переправити цей вантаж якомога швидше.

Крікс пішов, швидко крокуючи у напрямку Цестієвого мосту. Спартак, Еномай і Арторікс повернули до Субліцийського мосту.

«Отакої! — подумав наш доблесний Метробій, набираючись то більше хоробрості, що далі віддалялися гладіатори. — Чорт забирай! Які хмари збираються на обрії нашої республіки! Двадцять тисяч озброєних гладіаторів! Цього цілком достатньо, щоб спалахнула нова громадянська війна, як це було в Сицилії.

Тим паче, Спартак за хоробрістю й заповзятливістю перевершує Евноя, сірійського раба, що очолював повстання у Сицилії. Так, звичайно, саме провидіння привело мене в цей гай. Великі боги, безсумнівно, обрали мене своїм знаряддям, щоб урятувати республіку й Рим од загибелі… Саме так, а не інакше», — і Метробій звівся на ноги, прислухався, потім ступив кілька нерішучих кроків, бажаючи переконатися, чи всі гладіатори пішли, чи не залишили кого на варті.

Він згадав, що Цезар чекав його до вечері присмерком, а тепер уже близько півночі, і це дуже засмутило його. Але його втішила думка: щойно він вийде з гаю богині Фурини, одразу ж поспішить до Цезаря і розповість йому про випадково розкриту змову — Цезар негайно ж пробачить його.

Переконавшись, що всі гладіатори вийшли, він поквапився до Цестієвого мосту, міркуючи, що, якби він не був п'яний, йому не довелося б опинитися в гаю Фурини під час зборів гладіаторів. Він повинен благословляти своє сп'яніння і свою пристрасть до вина. Так міркуючи, він дійшов до будинку Цезаря й, увійшовши, попросив передати господареві, що просить його негайно ж прийти в бібліотеку, де він, Метробій, повідомить йому дещо вельми важливе, від чого, можливо, залежить доля Риму.

Цезар спочатку не надав значення словам Метробія, бо вважав його п'яницею й гульвісою. Та все ж вирішив вислухати його.

Повідомлення це здалося Цезареві дивним. Він поставив кілька питань комедіантові, аби переконатися у тому, що його розповідь — не галюцинація п'янички. Переконавшись, що Метробій при здоровому глузді, він звів брови й простояв кілька хвилин у глибоких роздумах. Потім, очевидно прийнявши якесь рішення, він з посмішкою недовіри звернувся до Метробія:

— Я не беру під сумнів наведені тобою факти, але, все це дуже скидається на казку. Чи не плід це твоєї збудженої уяви після випитого вина?

— О божественний Юлію, я не заперечую, що полюбляю вихилити не одну чашу вина, — скривджено відповів Метробій. — Я не заперечуватиму й того, що й сьогодні ввечері голова моя не зовсім була в порядку, але що стосується слів, які я чув у гаю, можу заприсягтися, о божественний Юлію, що я справді їх чув. Міцний сон і свіже повітря протверезили мене, і я остаточно отямився. Невже ти маєш намір залишити республіку в такій серйозній небезпеці й не попередиш консулів і сенат?

Цезар, схиливши голову, думав про щось.

— З кожною миттю небезпека зростає. Цезар мовчав.

Замовк і Метробій. Врешті, не витримавши, він запитав Цезаря:

— То що ж?

Цезар підняв голову й відповів:

— Наскільки серйозна небезпека, що загрожує батьківщині, я хотів