Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Крайнєв зрозумів, що настав час діяти.

— Спиніться, — заволав він, кидаючись до Шторре, — спиніться, я зовсім забув…

Солдати схопили його за плечі. Дорн перелякано кинувся за Крайнєвим. Професор Шторре відпустив ручку вимикача.

— Спиніться, — все ще кричав Крайнєв, — спиніться, як ми могли забути… гвинт… треба змінити гвинт…

Здивований пілот виключив мотор і виліз з кабіни.

— Злазьте, — махнув до нього рукою Дорн і дав наказ солдатам стати біля входу до катапульти, хоч Крайнєв зовсім і не збирався туди іти.

— Ви розумієте, — гарячково жестикулюючи, говорив Юрій, звертаючись до професора Шторре, — на літаку стоїть старий гвинт з незмінним кроком.

— Ви маєте радію, — поважно відповів Шторре, — такий гвинт на великих швидкостях може стати гальмом. Треба поставити гвинта з автоматичним регулюванням.

— Коли ви зможете дати креслення? — сухо і роздратовано запитав Дорн.

— На проект потрібно буде трохи більше доби, — відповів Крайнєв, — але для нового гвинта знадобиться спеціальне литво.

— Це нас не спинить, — зневажливо усміхнувся Дорн.

— Скажіть робітникам, щоб вони зняли цього гвинта, — вже тоном наказу говорив Крайнєв. — Мені для проекту треба знати систему його кріплення. Ходімо, Яринко…

Завжди після того, як розпорядження було зроблено, Крайнєв сам поспішав зайти до будинку, щоб не чути образливого нагадування Дорна.

Шторре, пілот і Дорн залишилися біля літака. Викликані техніки вже здіймали гвинта. Новий гвинт могли виготувати тільки днів за три.

Дорн злостився і хмурився. Але все-таки краще було почекати ще два дні, ніж пережити невдачу чи, може, навіть катастрофу.

Пілот і робітники пішли, забравши з собою знятого гвинта. На аеродромі залишилися тільки Шторре і Дорн. Старий професор хотів запитати Дорна, чи не одержав той листа від Вальтера Шторре, але відклав свій намір до розмови у вітальні.

— Треба сюди поставити варту, — роздумливо, не то запитуючи, не то стверджуючи, сказав Дорн.

— Куди? — не зрозумів Шторре.

— Сюди, до літака. Чи не може Крайнєв його якось використати?

— Як?

— Вилетіти.

— Ну, знаєте, з таким же успіхом можна розраховувати полетіти на полах свого власного піджака. Я ще не чув, щоб літаки могли здійматися у повітря без гвинтів.

— Але пілот не випустив бензину з баків. Прошу вас це зробити.

— Навіщо? Адже все одно немає гвинта.

— Я вас прошу.

— Але це безглуздя.

— Я наказую.

— Гаразд, — знизав плечима Шторре, — але це абсолютно зайва робота.

І він, стогнучи ї крекчучи, поліз до катапульти випускати бензин з баків. Дорн стояв унизу і дивився на нього. Літак без гвинта здавався пораненим.

Увечері професор Шторре не витримав. Яка, кінець кінцем, різниця, запитає він про сипа сьогодні ввечері чи завтра ранком, як було обумовлено? Рішуче обсмикнувши піджака, професор пішов до кабінету Дорна.

— Ви маєте якісь новини? — поглядом від стола зустрів його Дорн. — Ні? Я не викликав вас.

Шторре розгубився. Він зовсім не знав, як йому слід поводитися з Дорном. Він ніби занімів у першу хвилину. А Дорн дивився на нього очікувально, і мовчати далі ставало вже незручним і неможливим. Шторре провів рукою по сивій бороді і сказав:

— Я прийшов спитати, чи не маєте ви листів від мого сина.

Він промовив ці слова і замовк, з острахом спостерігаючи зміни в обличчі Дорна. Він не міг зрозуміти, чому раптом так похмурилося чоло барона і напівзакрилися повіки. Він не встиг зрозуміти нічого, але інтуїтивно збагнув — все загинуло. Дорн нічого не одержав від Вальтера і не може одержати, бо той і справді загинув у кабіні літака.

А Дорн опинився дійсно в скрутному становищі. Захопившися перемогою над Крайнєвим, він зовсім забув про Шторре. Треба було сфабрикувати фальшивого листа і заспокоїти професора. А тепер, очевидно, вже доведеться іти навпростець, бо дальші зволікання просто небезпечні.

— Сідайте, прошу вас.

Шторре повільно сів, не зводячи очей з Дорна. Він чекав відповіді, але Дорн, мабуть, не поспішав відповідати. Нарешті барон заговорив:

— Я хочу, щоб ви мене добре зрозуміли, професоре. Я хочу, щоб сьогодні ми договорилися раз назавжди і більше ніколи не торкалися цього питання. Я прошу вас спокійно вислухати мене, вислухати і зрозуміти…

Дорн глибоко затягнувся цигаркою і зробив паузу.

Рука Шторре лежала на столі, і довгі старечі пальці конвульсивно тремтіли. Дорн почав говорити далі:

— Ваш сип був комуністом, і, на превеликий жаль, це виявилося незадовго до того, як ви опинилися в цих лабораторіях. Сядьте! — тоном команди крикнув він, помітивши, що Шторре поволі підводиться з крісла. — Сядьте і слухайте!

Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним. Очі здавалися зробленими з мутного скла. Він дивився на Дорна і нічого не бачив. Барон говорив далі.

— Завтра чи післязавтра перший реактивний літак вилетить з нашого аеродрому, і професора Шторре буде оголошено конструктором цього геніального апарата. Професора Шторре знатиме цілий світ. Ваше ім'я буде на устах кожної культурної людини. Вам…

— Годі… — тихо і спокійно сказав Шторре, — годі. Годі, вбивця! — крикнув він, зриваючись з місця, але сили зрадили його, і він, похитнувшись, важко впав на крісло.

— Випийте води і заспокойтесь, — сказав Дорн, — я цілком розумію ваші почуття, в мене самого е діти, але тут зарадити було вже неможливо Якби це було в моїй владі, ваш сии