Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

кивнула головою. Крайнєв усміхнувся. Він повернув ручку дверей, але вони прочинилися ніби самі, і в кімнату зайшов Макс Буш. Не говорячи жодного слова, він підійшов до маленької, дуже красиво інкрустованої шафи, яка стояла в кутку кімнати, відкрив верхні малесенькі дверцята і повернув щось дуже схоже на вимикача. Юрій глянув — маленький мікрофон стояв у секретній шухляді.

«Все загинуло, — подумав Крайнєв, відчуваючи, як кров помалу відпливає з його обличчя. — Він усе чув».

Буш сказав, переводячи погляд з Крайнєва на Яринку:

— Ваш план наївний. Дорн ніколи не дозволить вам навіть наблизитися до літака, коли він буде готовий до польоту. В усякому разі вам треба порекомендувати бути обережнішими. Ваше щастя, що сьогодні біля мікрофонів чергував я.

Він глянув на Крайнєва, на Яринку і тихо додав:

— Ми готуємо вам втечу. Ще не все ясно, але така можливість не виключена. Повторюю ще раз — обережність.

Він підійшов до шафи, знову включив мікрофон і зачинив дверцята. Потім відійшов до дверей і на мить спинився.

Юрій здригнувся. Права рука Буша раптом піднеслася вгору, і міцно затиснутий кулак застиг у повітрі. Це було старе, традиційне вітання червоних фронтовиків.

Буш усміхнувся, і вперше за весь цей час Юрій Крайнєв побачив його посмішку. Не сказавши більше жодного слова, він зник за дверима.

Яринка і Крайнєв стояли, немов вражені блискавкою.

— А я й не думала…

Юрій кинувся до Яринки і рукою закрив їй рота.

— Ш… ш…

Він показав очима на шафу, де стояв мікрофон, і здригнувся. Скільки розмов і планів було розроблено ними, ніби спеціально для того, щоб Дори міг все це почути. Жодна їхня розмова не була таємницею. Про це навіть страшно було подумати.

— Всього найкращого, — весело усміхаючись, сказав Юрій, — я сподіваюся завтра побачити вас в лабораторії.

Яринка нічого не відповіла, тільки усміхнулася несподівано для себе самої весело і спокійно.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Дорн підвів до Крайнєва високого плечистого чоловіка у пілотському шоломі і відрекомендував. Це був пілот-випробувач.

Того дня мав відбутися перший пробний політ. Граціозний металевий літак стояв на верху катапульти на нешироких рейках. Стиснуте повітря мусило дати йому перший сильний поштовх. Він секунду їхав по рейках з величезною швидкістю і потім зривався в повітря, не потребуючи розгону. Крайнєв запевняв Дорна, що перевантажений реактивними двигунами літак не відірветься від землі без цього приладдя.

Юрій знайомив пілота з управлінням реактивними двигунами. На його здивування, пілот вже мав досвід у цій справі. Очевидно, ще десь в Німеччині працювали над цими проблемами і навіть досягли вже певних успіхів.

Крайнєв, Дорн і пілот піднялися на катапульту до літака; і, показуючи пілотові систему управління, Крайнєв думав, як гарно було б зараз штовхнути вниз на асфальт пілота і Дорна, дати повний газ… і опинитися з розбитою машиною на землі, — іронічно закінчив він свою думку. Літак міг злетіти тільки від потужного поштовху стиснутого повітря. Ніхто не захоче зараз допомагати Крайнєву злетіти в повітря. Крім того, в баках зараз немає жодної крапельки бензину. Дорн справді дуже дбайливо ставиться до своїх обов'язків тюремника.

Пілот сів у кабіну. Він сидів там, приміряючись і звикаючи до управління. Обличчя було серйозним і зосередженим. Вій знав — з швидкістю в вісімсот кілометрів жартувати не можна.

Крайнєв стояв під однією з ракетних установок поруч з літаком, і дивні думки приходили йому в голову. Вже не вперше думав він про щось подібне. Ми звикли до того, що ножицями ріжуть папір або матерію, і дуже мало хто може уявити ножиці як спис. А тимчасом кинути ножиці на ворога і поранити його зовсім неважко. Ми звикли до наперед визначених функцій предметів чи машин, а для того, щоб виявити іншу функцію, треба мати політ фантазії або, в усякому разі, дуже широку технічну освіту. Саме на цьому базується план втечі Юрія Крайнєва. Чи вдасться тільки здійснити цей план?

Пілот довгенько сидів у кабіні, приміряючись до управління. Потім, коли все було з'ясовано, вони спустилися вниз.

Там, унизу, трохи похилившись над величезними синіми полотнищами креслень, стояв професор Шторре. Він привітав Крайнєва і запитав, чи все готове. Крайнєв відповів, що починати можна тільки тоді, коли накаже Дорн, але довго чекати цього не доведеться.

Яринка стояла тут же поруч професора Шторре. Вже три дні працювала вона разом з Крайнєвим, на велику втіху Людвіга Дорна. Їй уже давно обридло це нескінченне чекання. Здавалося зовсім зайвим перевіряння пілотом кожної дрібниці. Але Яринка сама не так давно склала іспит на звання тсоавіахімівського пілота, все розуміла і стримувала своє нетерпіння.

Яринка куталася в пальто, але все-таки було холодно. Вже кінчався жовтень. Вітер уже більше не переносив через стіни пожовклого листя. Все частіше і частіше приморозки вибілювали аеродром сріблястим інеєм. Все коротшими ставали дні.

— Чого він там копається, — незадоволено пробурчав Крайнєв, коли пілот знову заліз у кабіну. — Вже давно можна випускати машину.

Нарешті Дорн наказав Крайнєву відійти набік, поставив біля нього на всякий випадок двох солдатів і тільки після того наказав наповнити бензином баки літака. Вся ця обережність виглядала дуже комічно, коли спостерігати збоку, але Крайнєв люто закусив губу. Він стояв оддалік катапульти і іронічно поглядав на метушню Дорна.

Баки було сповнено бензином, і пілот, перевіряючи мотор, дав перші обороти гвинта. Хвилину пропелер ніби вагався, зробив один нерішучий оборот і потім раптом зник у божевільній швидкості обертання. Мотор працював бездоганно.

Все було готове до польоту. Пілот висунувся з кабіни і махнув рукою. Дорн підійшов до Крайнєва. Професор взявся за вимикач, яким включався