Рудольф Дауманн - Діаманти Ківі-Ківі

— Горілки! Багато-багато горілки!

Кельнер озирнувся, чи нема поблизу зайвих вух, і знизав плечима.

— Заборонено! Суворо заборонено! А скільки даси?

— Пригорщу шилінгів!

Хлопець мовчки простяг брудні руки, і, Маукі висипав йому гроші. За мить він з'явився з оберемком цукрової тростини.

— Горілка всередині! — прошепотів кельнер.

Маукі намацав холодну пляшку і кинув хлопцю ще один шилінг на чай. Потім підвівся, роздав коржі з сиропом жебракам і перевальцем разом з приятелями пішов з харчевні.

В той час, як вони виходили, за ними уважно стежили з веранди сусіднього бара два білих.

— Он той бушмен, Товнтон, про котрого я щойно розповідав. Золото, яке він мені продав, містить високий процент іридію, а отже, цінність його безперечна. Це якесь невідоме родовище. Нетямущий хлопець повизбирував разом із золотом і мідь.

— Чи пощастить щось випитати в нього? — спитав співрозмовник і допив віскі. — Ясно, що це наносне золото, але майже зовсім не відшліфоване. Очевидно, його знайшли поблизу родовища. Коли б я взяв патент на розробку золота, це не пошкодило б моєму кредиту.

— Бушмен прийде завтра. Спробуємо поговорити з ним. До речі, він не схожий на дикуна: знає кілька англійських і бурських слів. Мені здається, це контрактний робітник, який утік від хазяїна і давно вже тиняється по Калахарі. Чому по Калахарі, а не по Омахеке? Тому, старина, що там нема невідкритих родовищ. В Омахеке все пересіяно, як першосортне борошно.

На ранок у бушменів тріщали голови від поганої сивухи, яку вони пили в холодку біля річки, поки їх не зморив сон. У пляшці ще трохи лишилось, але Маукі вилив усе до краплини в сухий пісок. Пожувавши зів'ялу стеблину цукрової тростини, він трохи прийшов до тями. Незабаром до нього знову повернулася здатність мислити. Хлопець склав план на день.

— Я продам сьогодні білій людині в банку дві кишені золота. Купимо гарні барвисті сорочки і багато їжі, але горілки більше не купуватимемо. Це погано для бушменів. Чекайте на мене тут. Бережіть мої шилінги. Торбинки із золотом зарийте під акацією. Якщо я повернусь сам — добре! А коли зі мною будуть білі, тримайтесь так, ніби ви зовсім дурні і не знаєте мене!

Маукі насипав у кишені комбінезона крупних самородків і, не кваплячись, рушив у місто. По дорозі до банку він побачив довгу крамницю, де продавався одяг. Там він запримітив барвисті сорочки і навіть бурські капелюхи різних кольорів і відтінків.

— А, давній знайомий! — привітав його з-за віконця скупник. — Що ж ти приніс? Покажи-но! — Побачивши великі золоті злитки і друзи, службовець банку аж свиснув. Потім відсіяв пісок, бризнув на метал кислотою і взяв терези.

В цю мить до нього підійшов ще один білий, підкинув на долоні крупину золота і спитав спогорда:

— Де знайшов?

— Гори Нгам-Нгам! — з зусиллям вимовив Маукі, злякавшись. — Далеко-далеко звідси. Шість повних місяців я йшов до Гротфонтейна, аубаасе!

— Як тебе звати?

— Маукі. Маукі з «Епукіро-ост» бааса Крішансена.

— Ну, таке скажеш! Гладкий Піт — твій хазяїн? Ти доглядав у нього овець?

— Так-так, добре доглядав. Тепер сам куплю каракулі. Маукі вміє доглядати. На те шукав золото.

Тим часом скупник зважив злитки і закінчив підрахунки.

— Маукі, ти будеш багачем! Цього разу дванадцять унцій, якість — двадцять каратів. П'ятдесят фунтів. Повна торба шилінгів. Згода?

Маукі схопив мішечок з червоними печатками. Руки в нього тремтіли. Однак його ще не відпускали.

— Хвилинку! — сказав незнайомий білий. — Ти можеш заробити два таких мішечки, якщо проведеш нас туди, де ти знайшов золото. Туди не треба йти пішки, в мене є машина. За десять днів будемо в горах Нгам-Нгам.

— Там нема більше золота, — похитав головою Маукі. — Пісок та каміння. Так-так. Я б ще шукав. Нема, ні…

— Ну, ми поговоримо про не згодом! Дивись, не пропий золото, Маукі! А якщо в тебе є ще…

— Ще багато-багато! — пробелькотів Маукі, зрадівши, що його відпускають.

Він не помітив двох жебраків овамбо, які від самого банку пішли за ним назирці. Великі гроші зробили його глухим і сліпим.

А в банку Товнтон рішуче заявив:

— Ну, тепер він не вирветься з моїх рук! До речі, я навіть не підозрював, що скупник Південно-Африканського банку так безсоромно гріє тут руки. Бушмена обдурили більш як на п'ятсот шилінгів.

— А з чого я платив би оренду за це місце в банку? — засміявся скупник. — Це ж мій єдиний прибуток. Поки що вдавалося. Тьфу, тьфу, тьфу — щоб не наврочити! Якщо у вас щось вийде з Маукі, то я охоче взяв би участь в експедиції. Можу внести двісті фунтів.

Маукі насилу доплентався до річки. Хитрий сірієць, крім барвистих сорочок, накинув йому ще три сніжно-білі бурські капелюхи. А помітивши, скільки в цього дикуна грошей, не випустив з крамниці, поки той не купив троє штанів з грубої тканини, три полотняні куртки з застібками-«блискавками» та три таких же плащі.

З пакунком на плечах Маукі зайшов у харчевню. Взяв засмажену вівцю, кілька калебас пива, повний старий паперовий мішок перепічок, а на додачу — дві пачки сигарет і коробку сірників. За все це готтентотка сама відлічила собі шилінги з його торбини.

Чачі і його батько, побачивши Маукі з пакунками, пішли в танець. Покидавши пакунки під акацією, хлопець втомлено сів у затінку і на подив друзів запалив сигарету.

— Все це для нас, брати, — пахкаючи сигаретою і кашляючи, сказав він. — У мене є великий план. Ми гарно одягнемося, наїмося і поїдемо вогняною дорогою до Віндгука, а потім машиною до Рітфонтейна. Там ще продамо золота, купимо гарних каракулів і рушимо до доброго бааса рехобота. Він тис мені руку!

Чачі й батько, одягнуті в розкішне вбрання і ситі, були згодні на все. Вони охоче дозволили двом жебракам-овамбо,