Дуглас Адамс - Бувайте, і дякуємо за рибу

слуги, гелікоптери, вантажівки різних телеканалів, які гасали туди і назад, він нарешті прибув до Борнмута, де повільно звільнився від обійм транспортної системи, пішов і влігся на пляжі на десять днів.

Це було, безперечно, поки що найбільш вражаюче видовище, яке коли не будь траплялося в Борнмуті.

Щодня навколо периметра, який огородили і охороняли, як рекреаційну зону робота, збирався натовп і намагався розгледіти, що ж він робить.

Він робив аж нічого. Просто лежав на пляжі. Доволі дивно, лицем вниз.

Одного разу, журналіст місцевої газети пізно ввечері спромігся зробити те, чого ніхто ще в світі не зміг зробити — він зав’язав коротку розмову з одним із сервіс-роботів, які охороняли периметр.

Це був надзвичайний прорив.

— Здається з цього вийде чудова історія, — довірливо сказав журналіст, поділившись сигаретою через металеву огорожу, — але її потрібно подати під вигідним, місцевим кутом. В мене тут маленький список питань, — продовжив він, незграбно риючись у внутрішній кишені, — можливо, ви зможете передати їх йому, щоб він поглянув.

Маленька літаюча викрутка сказала, що подивитись, що можна зробити і поскрипіла геть.

Відповідь і не збиралася надходити.

Цікаво, що питання, які знаходилися на тому шматочку паперу більш менш точно співпадали з питаннями, які гасали по масивних, покритих бойовими шрамами, промислової якості схемах мозку робота. А запитання були такі:

«Як ти почуваєшся, знаючи, що ти робот?»

«Як це, бути з космосу?», а ще

«Тобі сподобався Борнмут?»

Рано вранці, наступного дня почалося спаковування речей, і за кілька днів стало зрозуміло, що робот збирається мирно покинути Землю.

— Річ в тому… — сказала Фенчьорч Форду, — ти можеш провести нас на борт?

Форд різко подивився на годинник.

— В мене є кілька важливих незакінчених справ, яким конче треба приділити увагу, — вигукнув він.

Розділ 38

Натовп як міг старався підлізти поближче до велетенського срібного корабля. Однак їм це не дуже вдалося. Негайно периметр був огороджений і в патруль вступили маленькі літаючі сервіс-роботи. Паркан підпирала військові сили, які зовсім не змогли пробитися через внутрішню огорожу. Їх в свою чергу оточував поліцейський кордон, який мав захищати людей від військових чи військових від людей, чи гарантувати гігантському кораблю дипломатичний імунітет, щоб той не отримав штраф за неправильне паркування. Хай там як, а ця ситуація була об’єктом багатьох суперечок.

Огорожу внутрішнього периметру почали демонтувати. Військові в цей час ніяково метушились, не впевнені в тому, як їм діяти, бо причина їхнього перебування там, здається, має встати і піти.

Гігантський робот доковиляв до корабля якраз в час ланчу, і от зараз, о п’ятій годині пополудні він не подавав жодних ознак присутності. Натомість від зорельоту почали долинати різні звуки — скрегіт, гуркіт і звук мільйонів бридких несправностей корабля. Юрба не вгавала. Її напружені сподівання були народжені тим фактом, що весь натовп напружено очікував розчарування. Ця чудова і незвичайна штукенція увірвалась в їхні життя, а тепер просто збирається полетіти без них.

Людям були частково відомо про це відчуття. Артур і Фенчьорч нервово вивчали натовп. Вони так ніде і не змогли знайти Форда Префекта, чи хоча б ознаки того, що він мав бодай найменший намір бути тут.

— Наскільки він надійний? — запитала Фенчьорч слабким голосом.

— Наскільки надійний? — перепитав Артур. Він глибоко засміявся. — Наскільки мілкий океан? — запитав Артур. — Наскільки холодне сонце?

Останні частини транспортного крану заносили на борт, а кілька останніх секцій паркану, який оточував периметр, зараз лежали біля основи рампи, очікуючи свого часу. Солдати вишикувалися навколо рампи і багатозначно наїжачились. Накази лунали звідси і звідти, проводились термінові конференції, але вже нічого, звісно, не можна було вдіяти.

Безнадійно, і без чіткого плану, Артур і Фенчьорч продирались крізь юрбу, але оскільки весь натовп й собі намагався продертися крізь юрбу, це ні до чого їх не привело.

І от, за якихось кілька хвилин зовні корабля більше нічого не залишилось і останні частини огорожі були на борту. Кілька літаючих лобзиків і спиртовий рівень здається виконували останню перевірку. Покрутившись трохи, вони залетіли через гігантський люк.

Пройшло кілька секунд.

Звуки механічного безладу, які лунали зсередини, змінили інтенсивність. Повільно і важко величезна стальна рампа почала підніматись з уламків Harrods Food Halls. Звук, який супроводжував це видовище, був звуком тисяч напружених і збуджених людей, яких цілковито проігнорували.

— Зупиніть його!

Волав мегафон з таксі. Заверещали шини, і авто зупинилось ледве не перемоловши юрбу.

— Відбувся, — лунало з мегафона, — величезний науковий пролив! Рив. Прорив. — виправив він себе. Двері відлетіли і маленький чоловік, звідкись з околиць Бетельгейзе, вистрибнув з авто, у білому пальто.

— Зупиніть його! — прокричав він знову, розмахуючи короткою квадратною чорною палицею з вогнями на кінці. Вогні швидко замиготіли, рампа зупинилась майже склавшись, а потім, слухаючись сигналів Великого Пальця (для якого половина інженерів галактики постійно намагалась знайти нові шляхи заглушки, поки інша частина постійно намагалась знайти нові шляхи заглушити сигнали заглушки), повільно опустилась на землю.

Форд Префект дістав з таксі свій мегафон і почав волати на юрбу.

— Дайте дорогу, — кричав він, — дайте дорогу, будь ласка, це великий науковий прорив. Ти і ти, діставайте обладнання з таксі.

Зовсім випадково він вказав на Артура і Фенчьорч, які вибороли свій шлях через натовп, і миттю притислись до таксі.

— Чудово, я хочу, щоб ви розчистили шлях, для дуже важливого обладнання, — горланив Форд. — Всім зберігати спокій. Все під контролем, немає, на що дивитися. Це просто звичайний величезний науковий прорив. Зберігайте спокій. Важливе наукове обладнання. Дайте дорогу.

Голодна до нових вражень і в захваті від цієї раптової відстрочки неминучого розчарування юрба з ентузіазмом відступила і відкрила шлях.

Артур був трохи здивований побачивши, що написано на коробках з важливим