Борис Крумов - Варіант №1. На альпійській верховині

що нагода слушна, я виклав свої міркування щодо згуртування емігрантських сил під єдиним, своїм і самостійним керівництвом. Збагнув, що ця теза приваблює його, особливо щодо єдиного керівництва, на чолі якого він бачить себе.

Розмова завершилася сформульованою ухвалою: наступного тижня скликаємо установчі збори. На прощання він насварив на мене пальцем:

— Ти уникав мене, але дарма, важливо, що ми працюємо заради спільної ідеї — визволення Болгарії.

Про цю спільну ідею ми обидва говорили на зборах в одній корчмі. Були присутні шістнадцять болгар. Промови — палкі, погрози комуністам сипались після кожного виступу. Я намагався говорити ще полум'яніше, ніж на всіх досьогодніших зборах. Звичайно, попередньо порадившись із Кларком.

Я говорив, що за моїми абсолютно надійними відомостями протягом останніх двох-трьох днів виникли умови для створення в Болгарії підпільних комітетів і організацій. Наприкінці запропонував організаційно оформити наше існування, з своєю касою і керівництвом, яке очолить вельмишановний і заслужений син Болгарії генерал Ніколов, і ближчим часом відрядити делегації до Афін і Парижа, щоб зустрітися з тамтешніми емігрантськими осередками.

Ефект від промови був задовільний. Генерала Ніколова обрано головою, мою милість — секретарем. До складу делегації в Афіни були обрані тільки ми двоє.

Того ж вечора я поїхав на таксі до бая Спиро. Мене зустріли як царську особу. Я аж сяяв — і елегантним вбранням, і успіхом зборів. Баба Спировиця заметушилась, нашвидкуруч зарізала курку. Знайшлась охолоджена ракія, ще й вино. Звичайно, треба було тримати язик за зубами, щоб не дати поживи цікавості балакучого господаря.

— Бай Спиро, маю велике прохання до тебе. Кортить мені взятися до торгівлі!

— Атож, хлопче! Будь мені за компаньйона. Грошики потечуть до тебе вже на другий день.

Ясно, подумав я, готує мене на зятя.

— Ти знаєш, я вчився на електроінженера. Хочеться мені займатися електроматеріалами й радіоапаратами.

— Ач, гребуєш мною. А пошкодуєш, хлопче. В турків руки не лежать до городництва, а в Стамбулі що день, то більше шукають гарної, свіжої зелені.

— Не приваблює мене ця робота, хоча я — ти добре знаєш — займався нею охоче. Мені подай техніку, електрику, радіо.

— Гм, усе ти бігаєш, бігаєш. Треба поговорити з приятелями, подзвони мені за тиждень. Щось придумаємо, раз це для тебе — придумаємо. Тільки ж приходь, чоловіче! Двері цього дому завжди для тебе відчинені.

Розповів Кларкові про зустріч з баєм Спиро. Хай краще дізнається од мене, а не од своїх інформаторів.

— Це не означає, що я відмовляюся працювати в центрі, пане полковнику, але мене приваблює торгівля. Для емігранта, який працює в ім'я визволення батьківщини, торгівля буде на користь.

Кларк мовчав і не вдивлявся у мене, як завжди. Немов усе йому було ясно, саме цього чекав, і хоч із запізненням, але сталося так, як він і передбачав.

— Я розумію ваше прагнення влаштувати своє життя самостійно. Не хочу вас залякувати, але нагадую, щоб ви трималися розумно. Помилки в цій царині фатальні, іноді за них доводиться платити життям.

ВАЛЕТ ЗАЛИШАЄТЬСЯ САМ

Ночував я на віллі. Брав участь у всіх заняттях, був найстаранніший і найнадійніший. Викладачі так хвалили мене, що я навіть почав боятися їхніх захоплених оцінок.

У п'ятницю запросив двох новеньких піти в місто. Вони спитали в Кемпбела, і він дозволив. Обоє раніше бували в Стамбулі і вже добре знали його. Ми подалися до площі Істікляль, точніше, до прилеглих вуличок, де містилися заклади, які ми й шукали.

Спекатися емігрантів, які поприлипали до дівчат, було неважко. Я пішов у парк. З дружиною радиста ми мали зустрітись на другій лаві ліворуч від фонтана. Зупинився за сотню кроків. На лаві сиділо двоє старих, що перебирали зерна своїх чоток. На сусідніх лавах — юнаки й дівчата.

Я підійшов до лави в точно призначений час. Сів поруч із старими. Розгорнув газету. Читав не більше п'ятнадцяти хвилин.

За годину знову прийшов на місце. Старих уже не було, і їхнє місце зайняли дві жінки. Я поспішив зникнути.

Дружина радиста могла не прийти на зустріч з різних причин, але я припускав тільки дві. Або з Софії наказали урвати будь-які зв'язки зі мною, або вона і її чоловік заарештовані.

І те, й те загрожувало мені небезпекою. Але принаймні, доки не з'ясую, що трапилося, нічого не робитиму. Якщо вона заарештована, це з'ясується швидко. Такі речі важко приховати. Вона не знає мого імені, не знає, як я приїхав і де працюю. Може описати тільки мої зовнішні прикмети. За ними знайти мене неважко. Хоч і з деяким запізненням. Якщо ж їй наказали урвати зі мною зв'язок, це також скоро виявиться.

В усякому разі, дама вийшла з гри. Валет залишився сам. Хотілося мені підбадьорити себе, і я сказав:

«Ну, Насе, давай подивимось, як ти вийдеш сухим з води. Пригадай, як виходив з найскладніших ситуацій партизан Райко Моряк, — і дій, як він. Найменше розраховуй на ножі й пістолети, розворуши свою сіру речовину. Нумо, хлопче, зараз багнет болгарина — це голова його».

Застав Дейвіс в альтанці.

— Гей, забродо, де ти ховаєшся? — вигукнула вона, і з її тону я зрозумів, що вона шукала й чекала мене.

Пояснив, що був з двома друзяками, але вони залишились в одній корчмі, а я повернувся, бо мені там не місце.

— То на цей вечір тобі вже досить прогулянок?

— Навіть коли б я був смертельно втомлений і пересичений, для тебе я завжди бадьорий і вільний. Досить тільки вловити твої бажання, і твій вірний лицар уже на коні.