Рувім Фраєрман - Дикий собака Динго

— Хіба ти не боїшся, що хто-небудь скаже йому?

Таня знизала плечима.

— Крім тебе, ніхто не знає. А ти не скажеш.

Проте все-таки вона підозріливо глянула на нього: чи не сміється він.

Але ніколи в житті Філько не був такий серйозний.

— Я знаю це місце, — в роздумі сказав він. — На світанку там завжди пасуться фазани. Добре стріляти їх у цей час… Але ти не йди. Я тебе прошу, як дівчинку.

— Ні, я піду, — відповіла Таня.

І з її голосу Філько зрозумів, що й Таня уперта.

— Все, про що він міг спитати, — спитав; все, що він міг сказати, — сказав. Що ж лишилося зробити?

Він мовчки подивився на Таню. Сонячне світло горіло на її обличчі, на руках, на легкому, красивому платті, яке Бона не боялася зіпсувати. І він подумав:

«Даремно все-таки я про це питав. Вона нічого не боїться».

І тієї ж хвилини в Таниних очах він побачив незвичайний страх, якого ніколи не бачив ані в її погляді, ані на її обличчі.

Він лякливо одсунувся:

— Що з тобою?

— Гусениця!.. — крикнула Таня.

Вона міцно затиснула плаття на шиї і з жахом повторила кілька разів:

— Гусениця, гусениця! Ось тут вона! Гидко! Одрізай швидше!

Тільки якусь мить Філько вагався, поглядаючи на свій ніж, яким добував мурашиний сік, різав сірку і робив стільки приємних для Тані речей.

І раптом, змахнувши ним, відкраяв чималий шмат Таниного плаття.

Нічого не відчуваючи, крім огиди й страху, Таня в першу мить все ще стискала в руці відшматовану тканину, потім поволі розгорнула її. Замість страшної гусениці у неї в руці лежав звичайний сучок.

Жах на Таниному обличчі змінився здивуванням, здивування — розпачем, коли вона побачила на своєму платті величезну дірку. Вона сплеснула руками:

— Як же тепер я піду? Навіщо ти це зробив, Філько?

— Навмисно, — сказав він, — хоча ти сама мене просила про це. Але, може, тепер ти не підеш на мис?

— Все одно піду. Я піду, я піду! — закричала Таня і, скочивши з дерева, побігла, потонула в гаю.

Філько навіть не помітив, як вона щезла серед чорних і білих беріз.

Наче вихор поніс од Філька друга.

Він лишився на дереві сам. Геометрія, що лежала на колінах у- нього, впала в траву. Смугастий бурундук, найцікавіший з усіх, хто жив у цьому гаю під корінням даурської берези, підійшов до книги і зупинився. Передніми лапами він тримав горіха, якого тягнув до своєї нірки.

Філько сердито жбурнув у бурундука ножем. Гострий ніж встромився у землю перед самісінькою мордою звірка.

Бурундук упустив горіх і зник.

А Філько поволі сповз із дерева, підняв горіх, поклав його на долоню і зважив — горіх був повний. Хлопчик деякий час дивився на нього і думав про Таню, а потім вирішив, що все-таки кожний горіх треба розкусити, і розколов його.

Вночі місто спало. І хоча кожний звук, що лунає вдалині, здається вночі близьким, та не було чого слухати в німій тиші міста. Ніхто не ходив по його вулицях.

Тільки Таня продовжувала свою путь.

Одного разу вона вже йшла по цій дорозі в такий час. Але тоді поряд був Філько, він ніс на плечі її вудочки. Обоє трохи дрижали від холоду, бо була осінь і на світанку листя кружляло і наздоганяло вітер, не торкаючись землі. І зірки тоді горіли тільки на самісінькому обрії. А тепер вони не зникали з неба, дожидали зорі, щоб дружно покинути його.

І, поки зірки горіли в тиші, Таня йшла і йшла сама при їхньому світлі, прямуючи до лісистого мису.

Вона увійшла в ліс і вибрала для себе широку стежку, де було світліше, ніж під деревами. Довге коріння і тіні лежали на її шляху. Але їй не було страшно. Тільки вологе листя вільхи коли-не-коли трохи лякало її, торкаючись обличчя. Вона, замислившись, відхиляла його рукою.

Вона думала: що робити, якщо Коля скаже1 їй про любов? Що робити? Учора він прийшов до неї і попросив: «Приходь. Я прошу тебе, приходь заради мене. Адже я ще не бачив як слід світанку в лісі. Приходь».

І ось за мить вона прийде.

Що робити? Що взагалі робити, коли тобі освідчуються в коханні, а в тебе є мати, для якої ти єдина в житті, у якої немає нікого більше?

Таня трохи тремтіла, думаючи про це, і загорталася в лікарський халат, який потай узяла в матері.

А ліс манив усе далі, ведучи її своїми стежками до мису, де лежало величезне каміння.

Коля вибрав тут собі зручне місце. Він сидів і чекав, поглядаючи у напрямку лісу. А під зірками, що вже згасали, починав біліти пісок і, немов після дощу, блищали камінці.

Таня з'явилася перед Колею зненацька. Він не впізнав її в білому халаті і кинувся геть од