Володимир Кирилович Малик - Чумацький шлях

купили мастила для коліс – і рушили чумацьким шляхом на південь. Поспішали, бо хотіли до ночі дістатися до Холодної Балки.

Там було звичне місце чумацького нічлігу. Там була вода – долиною протікав струмок, по його берегах врунилася зелена трава – добра паша для волів, а по узгір’ях шумів дубовий гай, де вдосталь валялося сухого гілля для багаття.

Уже вечоріло, коли під’їхали до узвозу.

В долині горів вогонь.

Хуржик вилаявся:

– Трясця його мамі! Хтось випередив нас і зайняв наше місце!

Чумаки занепокоїлися. Де ж ночувати? Їхати далі? Воли пристали, зголодніли. Та й самі стомилися – час на спочив. І на тобі – маєш! Хтось спритніший уже волів попасає, кашу варить, намети ставить від мошкари та комарів. А їм куди? Далі валандати?

Однак робити нічого – спустилися в долину, наблизилися до вогнища. І тут хтось радісно вигукнув:

– Браття! Та тут нікого немає! Гляньте – ні возів, ні волів, ні людей! Сам собі вогонь горить! Що за чудасія?

– А й справді – нікого! – здивувався Хуржик і перехрестився: – Свят, свят, свят! Що за чортівщина! Не може ж сам по собі вогонь загорітися!

– Не інакше – нечиста сила! – сказав Безкровний і раптом засміявся, бо лише він почав здогадуватися, хто винуватець чумацького переполоху. – Гляньте – он суне з гаю! Марище якесь! Та ще й рогате!

Чумаки остовпіли. З темряви у відблисках світла, що лилося від багаття, раптом вималювалося щось велике, кострубате. Ні голови, ні рук – тільки ноги.

Хтось перехрестився.

– Браття, тікаймо! Чортяка!

Хуржик вихопив з мажі запасну люшню.

– Куди? Він сам! Відлупцюємо клятого!

Чумаки й собі схопили, що кому під руку підвернулося – батога, дубову вісь, заступа чи замашного кийка, стали щільно побіля отамана, приготувалися провчити рогатого. Однак ніхто не рушив назустріч незнайомцю: все ж таки – нечиста сила!

З нею не жартуй!

Тим часом «нечиста сила» підступила ближче, і всі раптом упізнали Івася, котрий ніс на плечах велику в’язанку хмизу.

Хуржик сплеснув руками.

– Івась! Ти? Де ти тут узявся, ледащо? Ну, дякуй Богові, що впізнали, а то б завдали тобі хльору!

Івась скинув в’язанку з пліч. Випростався.

– Я, хазяїне! Я! Власною парсуною!

– Була б тобі парсуна, коли б гуртом угамселили по дурній твоїй верші! Як же тобі пощастило втекти? Не інакше нечистий допоміг?

– Та було таке, – погодився Івась і, помітивши застережливий знак Безкровного, замовк.

– І як же думаєш далі жити? А якщо впіймають? – Хуржик не знав, чи радіти з того, що Івась знайшовся і знову виконуватиме належну йому роботу, чи печалитися.

– Упіймають – знову втечу! – безтурботно відказав Івась.

– Який ти прудкий! Втечу! Запроторять у Сибір – звідти не втечеш!

– Ну, це ще баба надвоє ворожила! Звідти теж тікають!

– Отже, ти нас тут ждав?

– Ждав… Бо знав, що ви тут ночуватимете. От і багаття розіклав і хмизом на цілу ніч запасся. Добре, що в кишені був кремінь і кресало! Можна і кашу або куліш варити! Бо голодний, мов пес! Коли б не проїжджі чумаки, то й з голоду вмер би!

Чумаки раділи. Переправа і неблизька дорога всіх стомили вкрай, розчарування від звістки, що хтось уже отаборився в Холодній Балці, засмутили чумацькі серця зовсім, – тож несподівана з’ява Івася і розкладене ним вогнище так обрадували зморених людей, що вони раділи, мов діти. При світлі багаття поставили мажі табором, волів пустили пастися, а кашовари притьмом почали варити в казані кашу.

Навіть Хуржик, хоч і не дуже тішила його щаслива втеча наймита, повеселів.

– Ставте намети! Бо мошкари та комарні тут до гибелі! – розпоряджався він, ходячи по табору. – Вози рихтуватимемо і вісі маститимемо завтра – по видному, а зараз – вечеряти і спочивати! Дорога до Криму ще далека, а ми, дякуючи цариці, прогаяли стільки днів! Тепер треба надолужувати!

6

Далекий шлях від Кременчука до Берислава, де вдруге доводилося чумакам з Полтавщини та Чернігівщини переправлятися через Дніпро. Тут ріка була могутніша,