Гарольд Роббінс - Пірат

Юсеф не дав йому докінчити.

— Ти — моя власність, ти — шмонька! — визвірився він. — А зараз скажи, щоб він ушився, або я викину тебе знов на паризьку помийницю, де я тебе підібрав! Будеш знову відсмоктувати у туристів за десять франків!

Чорношкірий звівся на рівні, стис кулаки так, що йому м'язи випнулися на руках.

— Жаку, хочеш, я допоможу тобі відкараскатися від нього?

Юсеф пильно подивився на Жака. За мить Жак опустив очі.

— Гадаю, тобі краще піти, Жераре,— сказав він, не дивлячись на чорношкірого.

Жерар презирливо скривив губи.

— Poule![25] — кинув він Жакові і відвернувся. Пройшовши кілька кроків, він хляпнувся на пісок і затулив очі рукою, роблячи вигляд, що не звертає на них ніякої уваги.

Щойно Юсеф сів на стілець, який звільнив чорношкірий, підійшов кельнер.

— Мсьє?

— Коку. Beaucoup de glace[26]. — Він повернувся до Жака, який опускався на стілець. — Де вона?

Жак втупився в землю.

— Звідки мені в чорта знати? — похмуро відрубав він. — Я чекаю на неї отут на пляжі битих дві години.

— Ти мусиш знати! — роздратовано кинув Юсеф. — Якого біса, ти думаєш, я плачу тобі гроші? Щоб ти отут жарився на пляжі з якимось petit negres?[27]

Кельнер поставив на стіл кока-колу і відійшов. Юсеф узяв склянку і жадібно випив.

— Ти був з нею минулої ночі? — спитав він.

— Так.

— Знімок є? Сфотографував?

— Як я міг? — відповів Жак запитанням. — Вона так і не зайшла до покою. О третій вона залишила мене на дискотеці і сказала, щоб я зустрів її сьогодні в полудень на пляжі.

— Так ти всю ніч був з отим чорним?

— А що мені залишалося? — відповів, захищаючись, Жак. — Берегти себе для неї?

Юсеф засунув руку у внутрішню кишеню піджака і витяг звідти нову золоту табакерку. Він повільно відкрив її, обережно дістав сигарету і постукав нею по кришці табакерки.

— Не дуже ти спритний,— сказав він, беручи губами сигарету і запалюючи її. — Зовсім не спритний.

Жак широко відкрив очі.

— Як я міг сфотографувати, коли вона не заходила до покою? Ні разу. Ми завжди займалися цим там, де їй забагнеться,— він глянув на море через плече Юсефа. — О, ось вона пливе.

Юсеф оглянувся. З моря до берега прямував великий «Сан Марко». Юсеф опустив руку до кишені піджака, дістав ключі і кинув їх на стіл перед Жаком.

— Я зарезервував для тебе номер у «Біблосі». Там є вся потрібна апаратура. Кімната прослуховується. В суміжній кімнаті фотограф буде чекати, аж доки ти його випустиш. Заведи її туди. Мене не цікавить, як ти це зробиш, замани. У тебе лишається єдина ніч.

— Чому такий раптовий поспіх? — спитав Жак здивовано.

— У мене в кишені телеграма від її чоловіка. Завтра після обіду вона відбуває літаком до Каліфорнії.

— А якщо вона не схоче лишитися? Що я маю робити, торохнути її по голові? Якщо буде так, як минулої ночі, вона піде о третій ранку, повернеться на «Сан Марко» і поїде до Канн.

Юсеф звівся на ноги і глянув на Жака згори.

— Я потурбуюся про те, щоб на «Сан Марко» вийшов з ладу двигун. Все інше залежить від тебе,— він озирнувся на море. «Сан Марко» повільно запливав у мілководдя пляжу. — Заходь у воду, хлопчику-коханчику,— мовив він саркастично,— та допоможи дамі зійти на берег.

Мовчки Жак підвівся із стільця і попрямував до води. Якусь хвилю Юсеф стежив за ним, а потім повернувся і став пробиратися через ресторан до шосе, де він запаркував свого автомобіля.

Він сів у авто і, перш ніж увімкнути запалення, якусь хвилю сидів непорушно. Якби тільки Джордана не ненавиділа його. Тоді це все не було б потрібне. Та він пам'ятав, скільки разів вона намагалася настроїти Бейдра проти нього тільки тому, що їй не подобалися їхні стосунки. Врешті-решт він був лише найманим працівником, а вона була дружиною боса. Якби дійшло до проби сил, то немає сумніву, хто був би переможцем. Вона б виграла, не поворушивши навіть пальцем. Та коли цієї ночі Жаку вдасться зробити знімок, такого ніколи не станеться. Досить буде погрози дати Бейдрові доказ її невірності, і вона ж зразу посмирнішає. Юсеф знав, що найкращий союзник — переможений ворог.

Джордана розплющила очі в ту мить, коли важкий рев двигунів стишився до холостих обертів. Вона глянула на годинника. Минуло сорок хвилин, як вона відпливла із Канн. Сушею, з транспортними пробками, це зайняло б години півтори. І справа була навіть не в швидкості, море було гладеньке і вона проспала всю дорогу.

Вона сіла, дістала верхню частину бікіні та сорочку. Оглянула себе, налягаючи бюстгальтер. Її груди, як і все тіло, покривала рівна засмага кольору золотаво-брунатного каштану, а її соски були темно-фіолетового кольору, замість червоно-рожевого, як звичайно. Вона була вдоволена собою. Її груди все ще були пругкі. Тіло ще не ставало брезклим, як у багатьох жінок її віку.

Інстинктивно вона глянула через плече, чи спостерігають за нею два стернові матроси. Вони вдавали, що дивляться в інший бік, та вона знала, що вони спостерігали за нею через дзеркальце тильного огляду,