Світлана Горбань - Зодчий із пекла

— Не в тому річ. Я хочу бути для неї казковим лицарем. А вона щоб затишок створювала. — Суміш на сковороді зашипіла, і він весело підвищив голос: — А Леся твоя? Яка з неї хазяйка? Вона хоч борщ зварити вміла?

— Не знаю. Я кохав її — і все. Який там борщ! Я б сам для неї варив!

— Значить, так і запишемо.

— Смієшся?

— Мені не до сміху. Треба стільки зробити! А часу — катма. Насамперед поцікавитися історією цього будинку-музею. І всіма легендами щодо нього та колишніх мешканців.

— І для чого тобі це?

— Ну й наївні питаннячка ти ставиш! Коли в хід слідства втручається містика, треба бути уважним до всього. Особливо до пліток та легенд. Там завжди є раціональне зерно. Прикинь: цим не тільки я цікавлюся, навіть баронеса з-за кордону прибула.

— Ти її вже бачив?

— Авжеж. Красива штучка! Супер! Куди там усім нашим дівкам! Тільки почувається якось невпевнено.

— Ще б пак! Вбивство за вбивством.

— Егеж. Хлопець випав з балкону при досі нез’ясованих обставинах. Неси давай на стіл тарілки, їсти хочеться — страх! Ти завтра підеш до Ярижського по гроші, то заразом вже й влаштуйся у нього на роботу, будь ласка.

— Що?

— Він же тебе запрошував.

— Та ти що?

— Борсук, як завжди, не зрозумів. Мені треба мати там свою людину. Когось, кому я можу довіряти повністю й беззастережно. — Перед вечерею він запалив сигарету й став біля вікна, розчинивши кватирку.

— А якщо це я замочив охоронця?

— Навіщо?

— Ну… Хотів пришити Свинаря, а той не давав…

Кінчев випустив за вікно цівку диму.

— Ярижського не було вдома, кілер ти безтолковий! Давай краще, як колись: я буду придумувати, а ти вже слухай та роби.

Цокотюха почухав носа, понишпорив по шухлядках, шукаючи чаю, але не знайшов і налив кип’ятку в чайничок із залишками вранішнього.

Коли вони нарешті всілися біля столу і з двох боків запустили в сковорідку виделки, Борис спитав:

— А зі мною? Як ти почуваєшся поруч зі мною?

Кінчев мугикаючи відповів з повним ротом:

— З тобою, Борсуче, ніким не треба почуватись. З тобою я і є справжній я. За це я тебе й люблю… Тьху, а про хліб ми й забули! Голови капустяні!

— Щас поїм та збігаю, щоб наранок був, — Боря почав жувати швидше. — Тут магазинчик цілодобовий поруч, я помітив.

— Ростеш, Барсе! Спостережливість — на «відмінно»!

Раптовий подув розчахнув кватирку, й обох обдало холодом.

У повітрі над столом повільно розтанули дві невагомі сніжинки.

Поки Борис до ранку мирно посапував, дивлячись черговий сон про чарівну Лесю та святкову оперету, Віктор Кінчев не дрімав, а працював головою й руками. Сидячи на крихітній кухонці, під лампою без абажура, він спочатку передивився план будинку Ярижських і приписав збоку: «Крім апартаментів хазяїв та кімнати прислуги — ще 4 спальні, всі з туалетними кімнатами, ванними й душами». Сказав тихим шепотом, сам до себе: «Готель та й годі… чи… І парк довкруж…»

Надовго задумався.

Він розумів, що нічні роздуми, як і нескінченне паління, не сприяють покращенню й без того поганенького здоров’я, але давно вже звик працювати на межі можливого. Останнім часом жив, наче йшов по мінному полю: обережно й сторожко, прораховуючи всі дії, як шахову партію — на багато ходів уперед.

Випалив ще одну сигарету, дивлячись на своє відбиття у віконній шибці. Вимкнув світло. Заметіль скінчилась, і над сяючим сніговим простором розлилося яскраве місячне світло. Замерехтіли холодні зорі. Кінчев викинув недопалок, причинив кватирку. Потім клацнув вимикачем і знову сів до столу.

На новому аркуші написав заголовок «Secrets» і почав складати пронумерований список:

1. Ярижська Ольга Володимирівна, 32 роки, — колишній директор, приватизувала музей, вбивства відбуваються, коли вона вдома. Sexy. Super. Завжди вдома.

2. Ярижський Кирило Іванович, 46 років, — бізнесмен з сумнівним минулим. Замішаний у багатьох темних справах, але завжди має алібі, перебуває далеко від місця злочину, на видноті.

3. Щукіна Надія Карпівна, 38 років, головує над прислугою, — залякана незрозумілими подіями, на галюцінації ніколи не скаржилася, але одного разу бачила «труп» Ярижського. Під час обох убивств ходила по будинку. Розлучена, дочка Марина, 15 років.

4. Зачепа Аліна Павлівна, 18 років, — прибиральниця, вбита невідомими, гуляла з охоронцями, в т. ч. з Гапченком. Жила з батьком та бабою.

5. Зачепа Ганна Тимофіївна, 62 роки, — її бабуся, прибиральниця, у розповідях плутається, вбита горем. В момент убивства прибирала на І поверсі. Залишилась із сином.

6. Буруковський Валентин Леонідович, неодружений, 35 років, — дизайнер-реставратор, під час убивства Гапченка збирав речі в окремій кімнаті на І поверсі, нічого не чув. Ніхто його не бачив в цей час. Багато розмовляє.

7. Сандра Монтаньоль, 24 роки, українського походження, заміжня, баронеса, громадянка Італії, — під час злочину була в кімнаті на ІІ поверсі, нічого не чула. Цікавиться архітектурою. Чи…?

8. Ремонтники-будівельники: по будинку не ходять: заборонено. Під наглядом Щукіної. На момент убивства Зачепи працювали, до убивства Гапченка закінчили роботу й пішли.

Біда Віктор Іванович, 56 років, — одружений, двоє дітей, двоє онуків;

Батрак Повло Петрович, 48 років, — розлучений, утримує матір та сестру-інваліда І групи;

Ахмеджанов Тимур Алмазович, 29 років, — одружений, чекають на дитину.

9. Охоронці:

Гапченко Микола Михайлович, 22 років, — вбитий на ІІ поверсі й викинутий з балкона, цікавився Аліною; коли вбивали її, обходив територію. Неодружений, живе з батьками й сестрою;

Дука Дмитро Олександрович, 23 років, — цікавився Аліною,