Руслан Володимирович Горовий - Ген воїна

безпечній відстані, хоча б за кілометр звідси, натисни ці дві кнопки.

— Домовилися.

Марічка обняла Андрія й усім своїм тілом припала до нього.

— Так боляче, що ми більше ніколи не побачимося.

— Хто зна, а може, ваші передумають?

— Я намагатимусь їх переконати.

Андрій звільнився з обіймів жінки і натиснув кнопку на пульті. Стіна тихо відійшла вбік. Марічка зайшла всередину, не відриваючи погляду від Андрія.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона.

— І я кохаю, — відповів Андрій.

Перед тим, як стіна зачинилася, Андрій встиг прикласти долоню до вуст і послати жінці повітряний поцілунок. Він постояв із хвилину і знову натиснув кнопку. Стіна відійшла вбік — шлюз був порожній.

— Щасливої дороги, люба…

Андрій сів на ліжко. «От і все. Я навіть не встиг сказати, що вона мені снилася». Йому зробилося досадно, що не може зараз бачити неба. Понад усе він хотів би зараз опинитися десь посеред полі, і щоб навколо була тиха ніч і вкрите зорями небо. Він міг би задерти голову і дивитися вдалечінь — туди, де була вона, Марічка. І раптом згадалася мама.

— Ох, мамо, знала б ти, яку могла би мати розумну невістку, — Андрій навів пульт на двері бункера.

Залізні двері почали зсуватися вбік, трощачи собою рештки ганку. Спершу ззовні було тихо, потім почувся голос старшого:

— Усередині нікому не рухатися, ми заходимо!

Андрій побачив, як на сходах з’явилися спочатку черевики, потім ноги у чорних штанях, далі бронежилет, спрямований у бункер автомат. Нарешті постать спустилася по сходах повністю. Це був старший, що раніше командував перед ґанком. За ним спускалися ще четверо чи п’ятеро людей.

— Ласкаво прошу до реального світу, — посміхнувся Андрій і натиснув на пульті відразу дві кнопки.

Глава 35

— Ти чула? У Чорнобилі знов бабахнуло.

Літні жінки сиділи на лавці біля парадного. У Києві вечоріло. Поруч біля них бігала мала дівчинка.

— Ти шнову уключала той канал, де про кров покашують? — дитя погано, однак старанно вимовляло слова. — Я уше татку рошкашу.

— Тихо ти, «рошкашу», — передражнила маленьку бабця. — Йди грайся, не лізь у дорослі розмови.

Вона відвернулася від дитини до своїх подруг.

— Я серйозно, ось годину тому передавали по «ЧП.Інфо», ніби вибух якийсь стався, а що саме рвонуло, ще не знають.

— Треба увечері «Плюси» увімкнути, мо’ що скажуть.

— Ага, ті скажуть. Ті вміють. Ще й прибрешуть, щоб вражало.

Примітки
1

Хуліо Флоренсіо Кортасар (1914–1984) — аргентинський письменник і поет, представник напряму «магічний реалізм».

(обратно)
Оглавление Нижче неба Переїзд Буенос діас, чіка Ген воїна   Глава 1   Глава 2   Глава 3   Глава 4   Глава 5   Глава 6   Глава 7   Глава 8   Глава 9   Глава 10   Глава 11   Глава 12   Глава 13   Глава 14   Глава 15   Глава 16   Глава 17   Глава 18   Глава 19   Глава 20   Глава 21   Глава 22   Глава 23   Глава 24   Глава 25   Глава 26   Глава 27   Глава 28   Глава 29   Глава 30   Глава 31   Глава 32   Глава 33   Глава