Петро Мірчук - Нарис Історії ОУН

1-ої Крайової Екзекутиви, згідно з пропозицією ПУН, щоб Крайовим провідником ОУН на ЗУЗ став Зенон Пеленський, вийшла невдача не лише через невмілість крайовиків переставити кут зору прибулого з інших умов на крайові, але й тому, що Зенон Пеленський, бувши добрим журналістом, не мав одночасно відповідного організаційного хисту, щоб підняти чи навіть зрозуміти ті організаційного порядку проблеми, які були головним завданням І. Крайової Екзекутиви. Це спиняло оперативну роботу, але до особливих напружень у той час не доводило.

На першій конференції ОУН, що відбулася в Академічному Домі у Львові в першій половині лютого 1930 р., після докладного обговорення тих проблем, однозгідно була прийнята постанова: запропонувати Голові Проводу ОУН полк. Є. Коновальцеві, щоб першим Крайовим Провідником ОУН на західноукраїнських землях став Богдан Кравців, як тогочасний голова СУНМ, яка вливається в ОУН. Богдан Кравців не брав участи в Конґресі Українських Націоналістів у Відні, тому, що під час маніфестації біля церкви св. Юра у Львові 1-го листопада 1928 р. був заарештований і в час нарад віденського Конґресу перебував у слідчій тюрмі. Проте він був призначений на Конґрес представником від СУНМ. Тому, коли в перших днях лютого він вийшов з тюрми, Провід СУНМ на згаданій конференції запропонував його кандидатуру на пост Крайового Провідника ОУН на західноукраїнських землях. Зенон Пеленський повинен був зайняти, згідно з тією пропозицією, пост заступника Крайового Провідника, перебираючи в свої руки політичну референтуру.

Полк. Коновалець, якому подано цю пропозицію, погодився на неї беззастережно і, як Голова Проводу ОУН, затвердив її. Після того було зформовано вже в половині лютого 1929 р. І. Крайову Екзекутиву ОУН у такому складі: Богдан Кравців – Крайовий Провідник; Зенон Пеленський – заступник Крайового Провідника і політичний референт; Степан Охримович – організаційний референт; Зенон Коссак, член СУНМ і УВО – бойовий референт; Степан Ленкавський – ідеологічний референт; Михайло Колодзінський, член СУНМ і УВО – референт військового вишколу; Іван Ґабрусевич – керівник підреферентури юнацтва.

Організаційна структура ОУН

Згідно з організаційною схемою, прийнятою в організаційних постановах Конґресу, всі українські землі повинні бути поділені на 10 „країв”: два „краї” під польською окупацією (Галичина і Волинь), один під чеською, один під румунською і шість під московсько-большевицькою окупацією. Кожний „край” поділявся на 5 „округ”, а „округи” – на довільну кількість „відділів”. Позаукраїнські землі, на яких мала діяти організаційна сітка ОУН, поділено на 10 „теренів”. Значить, на території польської держави повинно бути два „краї” (Галичина і Волинь включно з Поліссям та Холмщиною) та один „терен” (Польща і Данціґ). А тому й згадана І. Крайова Екзекутива на ЗУЗ, яка перебрала на себе завдання зорганізувати сітку ОУН на території всієї польської держави, прийняла назву: „Крайова Екзекутива Галичини й Волині та терену Польщі і Данціґу”.

Та швидко виявилося, що передбачена Конґресом структура надто теоретична і в практиці в ім'я доцільности треба було її піддати відповідній коректурі. Так, насамперед змінено згадану назву на простішу: „Крайова Екзекутива ОУН на Західньо-Українських Землях” (КЕ ОУН ЗУЗ). Водночас з'єднано два „краї”, Галичину і Волинь, в одну організаційну цілість, поширюючи при тому організаційну зверхність КЕ ОУН ЗУЗ теж на всі організаційні клітини ОУН, що існуватимуть на території всієї польської держави. Зате Данціґ вилучено в окрему організаційну одиницю.

ЗУЗ поділено на 10 округ: 1. Львівська, 2. Стрийська, 3. Станиславівська, 4. Коломийська, 5. Бережанська, 6. Тернопільська, 7. Перемиська, 8. Сокальська, 9. Луцька, 10. Рівенська.

Як низові клітини округи пробувано спершу організувати, згідно з передбаченою Конґресом схемою, відділи. Та скоро, з уваги на конечність конспірації, яка мусить зобов'язувати в підпільній організації, як теж з уваги на краще функціонування організаційної сітки, схему „відділів ОУН” на українських землях закинено зовсім, а замість цього перейнято організаційну схему, вироблену в УВО: округу поділено на повіти, повіт, що покривався з правила з повітом державної адміністрації, ділився на райони, район – на підрайони, що охоплювали о-о сіл, а найнижчу клітину становила „п'ятка” або „трійка”, себто п'ять або троє членів, залежно від обставин. Кількість членів в одному селі обмежувано звичайно на одній трійці згл. п'ятці; але, якщо була для цього потреба й відповідні кандидати, тоді організовано в одному селі дві, або й три зовсім окремі й одна перед одною законспіровані п'ятки чи трійки. Якщо ж у даній місцевості не було відповідних кандидатів, тоді там діяв тільки один член організації – станичний. Прихильники ОУН становили категорію „симпатиків”: вони одержували організаційну літературу, підтримували Організацію грошовими пожертвами і провадили суспільно-громадську працю згідно з інструкціями й напрямними ОУН. З-поміж „симпатиків” вербовано членів ОУН.

В деяких округах замість „район” і „підрайон” було прийнято назви „надрайон” і „район”.

Працею округи керувала Окружна Екзекутива ОУН (ОЕ ОУН), повіту – Повітова Екзекутива ОУН (ПЕ ОУН); вони складалися з провідника і референтів, на взір Крайової Екзекутиви. В районах і підрайонах, згл. в надрайонах і районах, референтури кумульовано, і головним керівником ставав районовий чи підрайоновий провідник.

Спершу пробувано застосувати теж визначений Конґресом Українських Націоналістів спосіб встановлювання керівних органів у кожній із організаційних клітин ОУН: вибори. Та це виявилося зовсім непридатним для підпільної організації, яка змагає до якнайповнішого законспірування себе. Умови праці ОУН на українських землях під ворожою окупацією були зовсім інші, ніж на чужині, куди не сягала влада окупантів, а тому й в організаційній побудові ОУН на українських землях мусіли бути застосовані зовсім інші принципи. Якщо ОУН мала стати на українських землях не тільки ідеологічно-політичною, а й революційно-бойовою організацією, то вона мусіла запровадити в себе дисципліну та принципи визначування керівних органів за військовим зразком: не вибори командирів, а призначування їх вищою командою.

Саме з тих причин засаду виборности керівних органів, яка й надалі залишалася обов'язковою для клітин ОУН на чужині, на українських землях цілковито заступлено військовою засадою: визначування провідників нижчого ступня провідником вищого ступня. Перед своїм рішенням провідник повинен був засягнути опінії в членів даних клітин і визначити такого провідника, який мав потрібний авторитет серед членів. Очевидно, що всі ті, відмінні від закордонних, організаційні засади ОУН у Краю не оформились одного дня. Навпаки, майже ввесь перший рік існування ОУН на українських землях пройшов у пошуках і випробуванні кращих організаційних засад, які відповідали б твердим вимогам важкої підпільно-революційної боротьби з окупантом. Рішучий зворот у цій ділянці прийшов у 1930 р., коли Крайовим Провідником ОУН став сотн. Юліян Головінський, а завершився той зворот у