Петро Мірчук - Нарис Історії ОУН

Організаційним ядром новоствореної ОУН на ЗУЗ став Союз Української Націоналістичної Молоді. А тому, що центром, де сходилися всі організаційні нитки СУНМ, був Академічний Дім у Львові, то таку ж ролю став відігравати Академічний Дім і для ОУН.

ПОЛІТИЧНО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН

Леґальна й підпільна література

Одним із найважливіших засобів ширення нових думок, кличів та ідей серед найширших кіл громадянства є преса; тому Крайова Екзекутива ОУН на ЗУЗ від самого початку звернула на цю ділянку пильну увагу.

Передусім взято до уваги можливість видавання під польською окупацією леґальної української націоналістичної преси. Цією справою зайнявся особисто Зенон Пеленський. Завдяки старанням Є. Зиблікевича, він відкупив інформативний тижневик „Український Голос”, що виходив у Перемишлі, від тогочасного його видавця проф. Ґреґолинського і перетворив його на „орган націоналістичної думки”. Отак ставши формальним власником того тижневика, З. Пеленський перебрав у свої руки теж начальне редакторство, а його заступником на тому пості став довголітній член УВО й учасник Конґресу Українських Націоналістів Євген Зиблікевич. Співробітниками були теж інші провідні члени ОУН: Богдан Кравців, Степан Охримович, Степан Ленкавський, інж. Осип Бойдуник, Олесь Бабій та інші, а з-за кордону присилав свої статті ідеологічний референт ПУН-у д-р Юліян Вассиян, статті на теми міжнародньої політики – Євген Онацький, а час до часу й інші автори.

Адміністратором газети був І. Паславський.

Перемиський „Український Голос” виходив у 1929-32 рр. і відіграв поважну ролю в ширенні націоналістичної ідеології серед українського громадянства. Польська цензура утискувала його чимраз більше, конфіскуючи часто цілі сторінки. Проте білі плями, що, згідно з обов'язуючим тоді у Польщі пресовим законом, мусіли залишатися на місці сконфіскованих статтей, – були тільки додатковим засобом успішної протипольської пропаґанди серед чужих і своїх, як наочна ілюстрація окупантського гніту.

„Студентський Шлях”, що виходив як місячник, згл. двомісячник, у Львові, взяв під свою опіку Степан Охримович. Завдяки тому офіціоз українського студентства в Західній Україні дістав виразно націоналістичне обличчя. Для збереження журналу від закриття польською цензурою застосовано, в міру можливости, практику визначування на пост відповідального редактора, який формально репрезентував журнал перед польською владою, нечлена ОУН або принаймні незаанґажованого в інших ділянках підпільної праці члена.

„Розбудова Нації” спершу приходила на ЗУЗ леґально, поштовою пересилкою з Праги, польська влада трактувала її як орган одної з українських еміґраційних ідеологічних груп. Щойно в липні 1929 року „Розбудові Нації” відібрано поштовий дебіт. Проте ще й кілька місяців пізніше не притягано нікого за посідання „Розбудови Нації” до судової відповідальности. Це використовувано для того, щоб кожен член і симпатик новопосталої ОУН міг вільно, без наражування себе на поліційні репресії, ознайомлюватись із постановами Конґресу Українських Націоналістів та з основними статтями, купуючи цей журнал зовсім відкрито в українських книгарнях.

Але вже приблизно через рік після постання ОУН „Розбудова Нації” зайняла місце поруч „Сурми”, як нелеґальна протипольська література, за посідання якої карано тюрмою. З того часу кольпортувала її вже сітка ОУН нелеґально.

Своєю тематикою і стилем „Розбудова Нації” не надавалася для масового поширення і залишалася підпільною націоналістично-революційною літературою тільки для провідних кіл.

„Сурма” виходила далі і хоч після створення ОУН вона повинна була бути присвячена в основному військово-бойовим проблемам, то насправді своєю тематикою і стилем вона залишалася й надалі такою самою, як була й раніше. Через те вона більше надавалася до масового поширення, і вся сітка ОУН кольпортувала її між членами й симпатиками, а не тільки серед членів бойового реферату, як це було запляновано.

„Український Націоналіст” в формі журналу почав виходити за кордоном у 1934 році і був нелеґально кольпортований на українських землях.

„Націоналіст”, що почав появлятися дещо пізніше, був видаваний заходами ПУН за кордоном. Протилежно як „Сурма”, „Розбудова Нації” чи „Український Націоналіст”, що були нелеґально перепачковувані до Краю і тут поширювані організаційною сіткою, „Націоналіст” був друкований для закордону. Він був редаґований популярно і надавався для масового поширення. Тематично „Націоналіст” був доповненням „Сурми” для закордонного читача, а „Український Націоналіст” для читача на ОСУЗ. Коли „Сурма” Містила більше матеріалу військового і бойового змісту, то в „Націоналісті” друкувалися статті на ідеологічно-політичні теми.

Але й за наявности всіх тих видань у підпільній літературі ОУН відчувалася ще певна прогалина: „Розбудова Нації”, „Сурма” та „Націоналіст” були видавані й редаґовані за кордоном, а через те вони не охоплювали та не віддзеркалювали якслід проблем чисто крайових. Леґальні ж націоналістичні часописи мусіли рахуватися з фактом існування польської цензури, яка конфіскувала статті, що їй не подобалися. За поміщення ж статті з явною обороною становища ОУН газету закривалося, а редактора притягалося до судової відповідальности.

„Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ” заповнив згадану прогалину: він був присвячений насамперед проблемам крайової боротьби та іншим актуальним крайовим питанням у світлі ідеології й тактики ОУН.

Ініціятор видавання „Бюлетеня КЕ ОУН на ЗУЗ” і першим його редактором був Степан Охримович – перший організаційний референт КЕ ОУН на ЗУЗ. По смерті С. Охримовича пост головного редактора „Бюлетеня” перебрав Іван Ґабрусевич, опісля Ярослав Стецько, а наприкінці Дмитро Мирон-Орлик. Головними співробітниками „Бюлетеню” були: Володимир Янів, Дмитро Штикало, Зенон Коссак, Степан Ленкавський.

„Бюлетень” появлявся цикльостилевим виданням як місячник, але часто виходив як двомісячник. Матрици друкувалися у Львові під наглядом редакційної колеґії, відтак їх перевозили до законспірованої криївки і там відбивалися. Головна криївка для друкування цильостилевих видань ОУН містилася спершу в селі Завадів коло Стрия під контролею С. Охримовича, опісля в с. Конюхові біля Стрия під наглядом Олекси Гасина, а після її викриття в 1934 р. – у с. Добрівлянах біля Стрия під наглядом Петра Мірчука-„Залізняка”.

„Юнак” почав появлятися таким самим способом, як і „Бюлетень”, і в той самий час. Він цілковито був присвячений ідеологічно-політичному вишколові юнацтва ОУН; час до часу появлялися в ньому теж статті з ділянки військово-бойового вишколу. Ініціятором видання „Юнака” був Степан Охримович, головним редактором – Іван Ґабрусевич. У 1931 році перебрав редаґування „Юнака” Ярослав Стецько, який наприкінці 1931 р. редаґував уже теж „Бюлетень”.

Крім цих періодичних видань КЕ ОУН на ЗУЗ видавала при різних нагодах окремі летючки, скеровані проти польського окупанта, як от: в річницю 1-го Листопада, кожнорічно з нагоди „Свята Могил”, під час акції в шкільній справі, в річницю смерти В. Біласа і Д. Данилишина т°Що. Вони були видавані, звичайно, цикльостилевим способом.[21]

Підпільну