Борис Опанасович Комар - Диваки

Батько помовчав трохи, потім знову:

— Дурне ви діло затіяли з цим приймачем. Ще хтозна, чи вийде він у вас, гроші тільки даремно витратите…

— А от і не даремно! Він справний, самих тільки транзисторів і батарейок не вистачає. — Підійшов до саморобного приймача, що стояв на підвіконні. — Побачите, як ще гратиме.

— Що ж вони — дорогі, ті транзистори і батарейки?

— Дорогі-і, фізик казав: карбованців дванадцять коштують.

— А назбирали скільки?

— Уже дев’ять і вісімдесят вісім копійок, — поплескав по боковій кишені.

— Дев’ять?!. — Батько аж зупинився серед хати. — Гм, багатенько… Ти бач!..

— Тату, пустиш мене в неділю до міста?

— Це чого тобі туди?

— Та батарейки і транзистори ж купити.

— В неділю картоплю на городі садитимемо.

— Те-е, я її до неділі сто разів посаджу. Мені хлопці допоможуть. Пусти, тату!

Батько знову пройшовся по кімнаті.

— Я ненадовго — туди й назад, — упрошував Сашко. — Миколу, Віктора й Олега он пускають…

— Перестань скиглити! — гримнув батько. — Нічого вам теліпатися в таку даль! — І раптом по обличчі його ковзнула якась здогадка. — Давай гроші, сам куплю. Я зараз їду на рибзавод. Після полудня й привезу…

— Так ти й мене візьми з собою.

— Сідай краще уроки вчи. Та дома похазяйнуй, води в хату внеси, долівку підмети.

Сашко не квапився віддавати гроші.

— У нас же, мабуть, не вистачить, — мовив, — ще три карбованці треба.

— Нічого, я докладу, — не зважав на те батько.

— Де їх знайдеш? У тебе ж немає — все пропив.

— Не твоє діло! Хочеш, щоб купив, давай, швиденько давай, бо мені ніколи з тобою… Чи ти, може, того… боїшся?

— Та ні, я нічого… — зніяковів Сашко. — А як хлопці не згодяться?

— Чого б то вони не згодилися? — починав уже гніватись батько.

“Та й справді, — міркував Сашко, — чого ж тут не погоджуватись? Поїде — і привезе, не треба до неділі ждати. Та й не погодься — тато розсердиться, скаже: батькові не довіряє…”

І Сашко записав розбірливо на чистому аркушику, які треба купити транзистори, батарейки, і віддав гроші.

Батько взяв їх і, не рахуючи, сховав до кишені. Спитав:

— Так це, значить, не тільки твої, а й їхні?

— Умгу, — кивнув головою.

Батько надів картуза, рушив до дверей.

Пообідавши, хлопці знову завітали до Сашка — кликали піти на конюшню, навідатись до лошат. Та він не пішов, сказав, що дома треба погосподарювати. Хоч і кортіло похвалитися новиною, змовчав.

“Ото несподіванка буде для хлопців увечері, — думав сам собі Сашко. — Впаяю у приймач транзистори за схемою, яку намалював фізик, вкладу батарейки, покличу друзів і скажу: “Ану, спробуймо, може, і без транзисторів та батарейок працюватиме”. Підійду, крутну одну ручку — не говорить, вони в сміх, крутну другу — і він як закричить на всю хату, ніби справжній, заводський”.

Почав конструювати того приймача дядько Дмитро, як ще ходив до школи. Коли він поїхав учитися в місто на пілота, всі його “винаходи” разом із приймачем бабуся Дарина знесла на горище. Недавно Сашко лазив туди по насіння і наткнувся на нього. Старанно витер від пилу і поніс показати вчителеві фізики, який керував технічним гуртком. Той подивився і сказав: приймач цілком годящий, треба лише замінити в ньому кілька транзисторів та батарейки.

Проте батько не зрозумів переваги приймача над репродуктором. Коли Сашко попросив його купити все необхідне для того, щоб полагодити приймач, він і слухати не схотів. Мовляв, і без нього можна обійтися, досить репродуктора.

Тоді Сашко запропонував Миколі, Віктору й Олегові разом придбати потрібні деталі і користуватися приймачем спільно.

Хлопці одразу ж погодились.

Час минав дуже повільно. Сонце, наче прив’язане, стояло в небі. Хмари — й ті наче зависли над лісом.

Уже й уроки поробив, і долівку замів, і води приніс, і супу зварив, а батька все ще не було. Раз по раз виходив за двір глянути: не їде, бува?

“А що, коли не купить, — подумав нараз. — Візьме й проп’є. Що тоді?.. Ні, — відкинув таке припущення, — цього тато не зробить. То ж не мої гроші. Та й п’є він тільки після роботи”.

І все ж неспокій наростав.

Коли сонце почало хилитися до обрію, замкнув хату й побіг у гараж — може, батько й зовсім не поїхав до міста.

— Не інакше, як десь радіатор заливає твій батько, — жартували шофери.

“А що, як правду кажуть вони? — подумав. — Сидить оце десь у чайній і пропиває чужі гроші… Чого я не впросився разом їхати, — картав себе Сашко. — Що я скажу хлопцям?..”

Біля бригади зустрів тітку Марію і запитав, чи не позичала вона батькові грошей.

— Еге ж, немає в мене більше клопоту, як позичати йому гроші, — відповіла сердито.

У Сашка і серце похололо: обдурив батько… Рвонув з місця й подався дорогою за село, як на пожежу. Не зупинився навіть, коли гукали хлопці від конюшні.

Обсаджена стрункими тополями дорога за селом простяглася рівним полем і губилася ген-ген на небокраї.

Сашко побіг до вітряка, по крилу виліз на нього і, примруживши очі, подивився на дорогу. Тепер було видно значно далі, але й там не побачив жодної машини.

Зліз на землю і сів зажурений на жорно.

Довгенько сидів Сашко біля вітряка. Байдужий до всього навколишнього, він не помітив, що вже почало смеркати. Отямився лише тоді, коли на дорозі голосно засигналила машина. З відчинених дверцят махав рукою батько.

Тривожно забилось серце. Схопився на ноги, підбіг до машини.

— Купив? — запитав насторожено й крізь відчинені дверцята забігав очима по кабіні. Не вірив, що побачить там покупку, і все ж шукав її.

Батько чомусь підморгнув по-змовницьки шоферові, дістав з-під сидіння картонну коробочку.

“Батареї…” — полегшено зітхнув Сашко, вгледівши на коробочці напис: “Сатурн”.

— Такі вам треба?

Сашко взяв обома руками коробочку, притис до грудей і очима, повними сліз і здивування, дивився на батька.

— Транзистори теж є, не бійся! Я їх ось поховав, щоб не попсувати, — поплескав батько по кишені. — На ось тобі й це, — простягнув новий учнівський картуз.

Сашкові хотілося помчати до матері і розповісти про все, все…

СОЛОВ’Ї

Дід Артем здалека їх упізнав, як тільки хлопці випливли на середину річки. Дарма що скоро сповниться вісімдесят, зір і слух у нього добрі, аби ще сили стільки було в руках і ногах.

Через ту неміч і опинився оце на острові. Думав, настане весна, тепло, оживе все довкола, і слабість минеться. Де там…