Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 35. Таємниця крові та тепло турботи

У лікарні, поки Вероніка приходила до тями після нападу, Ростислав провів повне її обстеження. Будучи не лише другом, але й лікарем, він хотів переконатися, що з її здоров'ям все гаразд. Серед рутинних аналізів була й перевірка групи крові.

Результати аналізу крові Вероніки змусили Ростислава нахмуритися. Він перевірив їх кілька разів, але результат залишався незмінним. Група крові Вероніки не співпадала з групами крові її батьків, які були вказані в медичній картці, наданій Каріною ще на початку її нового життя.

Спочатку Ростислав подумав про лікарську помилку, але ретельна перевірка виключила цю можливість. Він знав, що такі розбіжності трапляються лише в одному випадку – якщо дитина не є біологічною дитиною своїх батьків.

Ця знахідка приголомшила Ростислава. Він знав, що Вероніка пережила багато трагічних подій, але ця таємниця з її минулого могла мати глибокі корені та пояснити багато чого.

Владислав провів біля ліжка Вероніки всю ніч. Він дбайливо поправляв ковдру, час від часу ніжно торкався її руки, спостерігаючи за її спокійним сном. Його серце стискалося від болю та тривоги за неї. Він усвідомив, наскільки дорога вона йому стала за цей час, як сильно він боїться її втратити.

Коли Вероніка прокинулася, її погляд одразу ж зустрівся з занепокоєними очима Владислава.

"Як ти себе почуваєш?" – тихо запитав він, його голос був сповнений ніжності.

Вероніка ледь помітно усміхнулася, відчуваючи його турботу. "Краще, дякую. Голова ще трохи болить, але... все гаразд."

Владислав ніжно погладив її руку. "Я так злякався... Я не знаю, що б я робив, якби..." Він не зміг договорити, його голос здригнувся від емоцій.

Набравшись сміливості, він нахилився ближче і прошепотів: "Вероніко... Тетяно... Я люблю тебе. Я люблю тебе з того самого дня, як ми знову зустрілися. Ти стала для мене всім."

Вероніка уважно подивилася на нього, її очі наповнилися смутком. Вона цінувала його підтримку, його доброту та ту ніжність, яку він їй дарував. Але її серце все ще не було готове до нових стосунків. Минуле надто сильно її тримало.

"Владе," – тихо сказала вона, – "ти неймовірна людина. Твоя турбота для мене дуже важлива. Але... я зараз не готова до цього. У моєму серці ще забагато болю та незавершених справ."

Владислав відчув біль від її слів, але зрозумів її. Він знав, через що їй довелося пройти.

"Я розумію," – з сумом відповів він. "Я буду чекати. Скільки знадобиться. Головне, щоб ти була в безпеці та щаслива."

У палату зайшов Ростислав. Він оглянув Вероніку, перевірив її стан.

"Як ти себе почуваєш, Вероніко?" – запитав він.

"Краще, Ростиславе, дякую," – відповіла вона.

Владислав відвів Ростислава вбік. "Ти хотів мені щось розповісти..." – нагадав він про їхню попередню розмову.

Ростислав кивнув і тихо розповів Владиславу про невідповідність групи крові Вероніки та її батьків.

Владислав був вражений цією новиною. Він знову подивився на Вероніку, яка розмовляла з Каріною, яка щойно прийшла. Хто вона насправді? Які таємниці приховує її минуле?

"Це... це неймовірно," – промовив Владислав. "Вона ніколи про це не згадувала."

"Можливо, вона сама не знає," – припустив Ростислав. "Але це важлива інформація. Це може пролити світло на багато чого."

Владислав замислився. Тепер у їхній історії з'явилася нова загадка, яка могла змінити все. Але зараз головним для нього було здоров'я Вероніки та її безпека. Він пообіцяв собі, що розкриє всі таємниці її минулого, але зробить це тоді, коли вона буде готова. А поки що він просто буде поруч, підтримуючи її та чекаючи того дня, коли вона зможе відкрити своє серце для нового кохання.

Після розмови з Ростиславом Владислав був сам не свій. Новина про те, що Вероніка не є рідною дитиною своїх батьків, глибоко вразила його. Він не міг уявити, який тягар таємниць може приховувати минуле коханої жінки. Він мусив негайно поділитися цим з Каріною, єдиною людиною, яка знала Вероніку ще до її "переродження".

Владислав знайшов Каріну в кімнаті відпочинку для персоналу лікарні. Вона сиділа, схвильовано перебираючи пальцями, її очі були червоними від сліз.

"Каріно," – тихо покликав він, присідаючи поруч.

Каріна підвела на нього заплакані очі. "Як Вероніка? Вона прийшла до тями?"

"Так, прийшла," – кивнув Владислав. "Вона почувається краще фізично, але... емоційно їй ще важко." Він замовк, не знаючи, як підійти до головної теми.

Каріна відчула його вагання. "Щось сталося? Ти якийсь дивний."

Владислав глибоко вдихнув і наважився: "Ростислав... він зробив аналізи крові Вероніки. І... виявилося... що її група крові не співпадає з групами крові її батьків."

Каріна завмерла, її очі розширилися від шоку. "Що? Як це можливо? Ти помиляєшся?"

"Ростислав перевіряв кілька разів. Помилки немає," – твердо відповів Владислав. "Вероніка... вона не їхня рідна дитина."

Каріна відкинулася на спинку стільця, її обличчя зблідло. "Ні... цього не може бути... Вона завжди розповідала про свою сім'ю... про батьків..."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍