С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

— Що це? Фрай на травах?

— Майже. Пий, поки гаряче. Допоможе справитись зі стресом. І давай комунікатор. Оформлю допуски.

Темне волосся оформлене класичним two-block’ом розділеним спереду. Вічно серйозне обличчя з виразними чіткими рисами, уважний погляд темно-карих очей. Картину не псував ні прямий ніс з невеликою горбинкою, ні неширокі, вічно стиснуті губи. Ледь помітна щетина – і та йому пасувала. Навіть шрам на лівій частині обличчя гармонійно вписався в образ військового медика.

— Готово, — він повернув пристрій і знову сів поруч, гріючи руки об таку ж чашку. —У твоєму профайлі дуже мало інформації. Ти ж не думаєш, що медики в ЗОХІ тільки людей лікують?

Я пригубила гіркуватий напій і не знала, що відповісти. Моя цікавість як потенційного працівника обмежувалась розміром грошового забезпечення ЗОХІ. Певно, чоловік навпроти побачив цю розгубленість і все зрозумів.

— Відбори частіше всього виграють ейси. Якщо таких не знайдеться, візьмуть фахівця з найкращими показниками у профільних дисциплінах.

Це мені так натякнули, що у простого дитячого хірурга шансів мало?

— Їх у тебе немає, — ніби прочитавши мої думки, озвався Таран.

— Зовсім немає?

Але чоловік не став розвивати тему. Схоже, ця розмова йому не подобалась. Коли на станцію повернулась решта команди, він оглянув кожного, доручивши мені вічну нелюбов усіх медиків – ведення документації. Благо, це було нескладно.

Решту дня кожен провів за поточними справами в комфортному мовчанні, яке порушували періодичні візити працівників станції.

— Куди зібралась? — озвався мій тимчасовий командир.

— До своїх. Щось я й так засиділась.

На Даорні робочий день вже давно закінчився. Через віддаленість від Сиріуса тутешня доба дорівнювала практично трьом даорнським. Після стресового дня біоритми натякали, що пора б вже і поспати.

— Кхм… — його брова здригнулась. — Ти впевнена, що тобі туди треба?

— А що не так? Я три дні ночувала на кораблі з командою і нормально. На крайній випадок, по дорозі сюди бачила окремий житловий блок для жінок. Мені багато місця не треба, — кивнула на напівпустий дорожній рюкзак.

— Ти колись жила на мобільних станціях? Усі жінки, яких ти тут бачила або побачиш, обслуговуючий персонал з Дому Ночі. Їх кімнати не замикаються. Розумієш, про що я? Чи ти одна з них?

Дуже товстий натяк. Мене кинуло в жар від обурення. За кого він мене має?

— Дитина дитиною.

— Ніяка я Вам не дитина, але дякую, що просвітили. В майбутньому ретельніше обиратиму місце для сну.

Тільки джа мене сьогодні не називали.

— Облиш, — Таран перехопив рюкзак, — Лишайся поки тут, — і, відповідаючи на непоставлене питання, додав: —  Переночую з вашою командою. Завжди хотів познайомитися поближче з Тедельміном Хадом.