Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 22

Початок грудня у Лондоні зазвичай був не стільки холодним, скільки вогким, завдяки дощам, і вітряним. Але це не псувало атмосфери на передодні свят. Місто було прикрашено  вогнями гирлянд і виглядало казково. Золоті вогники мерехтили на деревах та у вікнах, аромат глінтвейну та м’ясних пирогів наповнював повітря навколо. 

 

Агата йшла з парасолькою від дитячого центру мистецтв. Вона дуже поспішала, адже її трохи затримали після занять, а на неї вже чекав син у школі. Заняття закінчились декілька хвилин тому, а вона була ще навіть не напівдорозі. Чортихнувшись, що не встигла сісти на автобус, стоячи під козирьком зупинки, дівчина дістала телефон, щоб викликати таксі. Не знайшовши вільного таксі, стала чекати, щоб спіймати кеб*. Коли вона вже зневірилась, біля пригальмувала знайома автівка. Скло біля водія повільно опустилось.

- Привіт, красуне! - промовив до неї Сем. - Сідай, підвезу.

- О, вітаю! - Агата склала парасольку і обережно сіла на сидіння біля водія. - Дякую, Семе. Ти мене врятував. 

- Куди їдемо? - Запитав чоловік, уважно роздивляючись дівчину.

Агата назвала адресу і вмостилась зручніше.

- Ти мені обіцяла вечерю, - промовив Сем,  з докором дивлячись на супутницю.

- Ми не домовлялися стосовно дати, а в мене було багато справ, - відповіла вона, заправляючи вологе пасмо за вухо.

- Гаразд. Може тоді це буде сьогодні? - запропонував чоловік і з усмішкою подивився на дівчину.

- Я сьогодні не викликала няню, тому не вийде. Вибач.

- То виклич! - здивувався такій, на його думку, банальній причині відмови чоловік.

- Не можу. Зазвичай ми домовляємось за добу.

- Завтра? 

- Я пам’ятаю, ти наполегливий. Гаразд, поговорю сьогодні з нянею і напишу тобі, згода?

- Окей. Я буду чекати. - подарував їй свою найспокусливішу усмішку Сем.

- Дякую, що підвіз. Бувай.

Агата забігла до будівлі школи і побачила вчительку разом з Данилком. Він залишився один з класу. На дитячому обличчі читалась розгубленість. Та коли хлопчик побачив мати, то його обличчя осяяла радість. Вчителька попросила більше не запізнюватись, коли Агата перепросила. 

- Матусю, я так злякався, - промовив малюк, тулючись до її боку.

- Сонечко, я більше ніколи не запізнюсь, обіцяю. І ти ж, знаєш, що ти - моє найдорожче, і я тебе ніколи не залишу.

- Правда? - спитав Данилко, шморгаючи носиком.

- Звісно. Як вважаєш, можна вже ялинку ставити? - вирішила змістити фокус уваги малюка.

- Ялинку? А можна? Давай! - зрадів хлопчик.

- Тоді у вихідні поставимо і будемо прикрашати.

- Ура! 

Повернувшись додому, Агата відразу пішла готувати вечерю, Данилко ж розташувався на дивані у вітальні і попросив набрати батька та дати йому телефон. За пару гутків, Агата почула баритон колишнього. Від цього голосу в неї одразу ж побігли мурахи по потилиці. Потім Данилко дзвінким голоском  щось йому захоплено розповідав. Це в неї викликало усмішку. 

- Матусю! Тобі якийсь Сем дзвонить! - вигукнув хлопчик. 

- Хто такий Сем? - почулось невдоволене.

- Певно, новий друг мами, - відповів її малюк.

- Скинь дзвінок, я йому потім передзвоню, - відповіла Агата, про себе лаячись, що Сем обрав саме цей час, щоб подзвонити. 

Так, вона погодилась на вечерю, та це було більше заради того, щоб він дав їй спокій. Та тепер прейдеться домовлятися з нянею.

 

***

 

Дочекавшись Софію, яка була їхньою нянею, Агата стояла перед шафою в розгубленості, що вдягти. Враховуючи, на якій дорогій автівці Сем їздить, наврядче він запросить її у звичайний паб, тож треба було обрати гідне вбрання. Обравши дві сукні, відправила фото другу для поради. Потім подивилась, куди саме відправила і очманіла. Першу відправила вірно, а от другу...“Трясця!” Вона швидко видалила фото з чату зі Стасом, але за мить прилетіло повідомлення:

“Пізно. Я вже все побачів. Гарна сукня, тобі личить, та чи не закоротка?”

“Вибач, чатом помилилась”, - відповіла дівчина. Та останній коментар її трохи обурив.

“Як на мене, то довжина ідеальна”, - дописала.

“Гаразд, не мені тобі це казати, але свою жінку я б у такій сукні далі спальні не випустив”, - з’явилось за хвилину.

“Супер. Тоді саме її і вдягну!”, - відправила, а потім пожалкувала, чи не занадто зухвало, та видаляти не мало сенсу, адже воно відразу відобразилось як прочитане. Відповіді не послідувало. Думати про те, що подумає про неї Стас і про його почуття в Агати не було ні сил, ні бажання, тому закривши чат, пішла робити макіяж. Та за декілька хвилин пролунав дзвінок.

- Привіт, - почувся з динаміку знайомий баритон.

- Вітаю! - здивувалась дівчина.

- Я ось з якого приводу телефоную. Даня просив, щоб я приїхав на різдвяну виставу, що буде у школі. Хотів повідомити, що вже взяв квитки, тож буду в день вистави.

- Гаразд, - відповіла вона, розгублено, вдивляючись у своє відображення. - Попередь, якщо зміняться плани, не буду поки що казати Данилку, адже він засмутиться, якщо в тебе вийде.

- В мене нічого не зміниться, - промовив з натиском. - Я пообіцяв сину. Значить приїду.

- Добре, якщо це все, я кладу слухавку. Немає часу на балачки.

- З ким буде Даня? - несподівано пролунало.

- Як ти?..З нянею.

- Він того вартий? - запитав якось нервово.

- До чого це питання? - відповіла на видиху.

- Цікаво. Ти ж на побачення йдеш, із тим ...Саймоном?

- Семом, - виправила дівчина і почула щось на кшталт гарчання, та можливо їй почулось.

- Отже, Сем. І як він?

- Ти не знаходиш, що це якась дивна розмова, тим більш, я вже казала, що не маю часу.

- Гаразд. Гарно провести час...зі Стівеном. Бувай.

- Бувай. - Агата зрозуміла, що він навмистне називає невірні імена, щоб її подратувати. Певно, йому не дуже подобається, що в неї є особисте життя. Та це не має його обходити. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍