Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Витримавши паузу, Суртаз зробив обережний крок в бік вампіра.

— Я вельми… умовно уявляю, як і чим захищені кордони Шалластхадара. У тебе ж значно більше досвіду та знань з цього питання, тому я впевнений — якщо виникла якась лазівка, то ти її знайдеш. І дістанеш — живим чи мертвим — того, хто сприяв її появі.

Некромант ковзнув поглядом по обличчю Реомара, але жодної емоції у відповідь на свою промову не помітив. Настав час для останнього аргументу.

— Шаддаер тобі вірив. І я не збираюсь ставити під сумнів його віру в тебе. А ще, я не менш за тебе бажаю, щоб Ірілатассар, — в голосі Суртаза задзвенів злий сарказм, — або Ірілатус, як зараз його звуть, загинув якнайшвидше.

— Чому?

Запитання здалося некроманту доволі дивним. Невже вампір вирішив, що Суртаз, як і Ірілатассар, бажав, щоб Шаддаер помер якнайшвидше?

— Скажімо так, — зловісно усміхнувся він у відповідь, — я дуже не люблю інквізиторів. Втім, є інша, значно цікавіша причина, про яку зараз не варто говорити на широкий загал… Якщо Ірілатус дійсно вбив Шаддаера, він може претендувати на трон Шалластхадара. Нес-Ашшад розповів мені про цю цікаву традицію. Гадаю, не варто говорити, що такий розвиток подій не в наших з тобою інтересах.

Суртаз знову замовкнув, чекаючи на реакцію вампіра, але Реомар лише продовжував безпристрасно дивитись на нього. Зітхнувши, некромант продовжив:

— Я не шукаю твоєї дружби, вірності буде цілком достатньо. Але вважаю, що час, згаяний на прикриті етикетом шпильки, можна витрачати зі значно більшою користю.

— Я… перепрошую, майбутній Повелителю, — вампір покірно схилив голову.

— Можеш кликати мене на ім'я під час розмови без сторонніх, — кивнув Суртаз, вдоволений досягненням хоча б якогось результату. Повернувшись до свого крісла, він знову вказав на друге навпроти. — Присядь. Якщо вже прийшов, я хочу про дещо тебе розпитати.

Реомар помітно завагався, і все ж таки прийняв пропозицію, зручно вмостившись в кріслі, після чого вичікувально подивився на некроманта. Суртаз заплющив очі, щоб зібратись з думками.

— Ви хочете запитати, чи знав я причину, чому Шаддаер почав настільки стрімко слабшати? — обережно поцікавився вампір.

— Схоже, Нес-Ашшад не перебільшував, коли казав про твою прозорливість, — усміхнуся некромант і розплющив очі. — Або ти просто прочитав мої думки.

— Я знав, — проігнорувавши зауваження Суртаза, Реомар знизав плечима. — Повелитель розділив зі мною цю таємницю, щоб я зміг вірно зорієнтуватись, коли настане час. 

— А мені він нічого не сказав… — задумливо протягнув Суртаз.

— Мабуть, зараз це вже не має значення, — вампір скривився, — але він збирався розповісти вам про все після випробування. Та все склалося інакше.

— І що ж він збирався мені розповісти?

— Загалом, його експеримент у школі минув не настільки вдало, як відомо більшості з тих, хто взагалі про це знає. Повелитель сам став носієм одного з тих дивних спектрів, тому і повернувся до Шалластахадара, до своїх артефактів, — погляд Реомара ковзнув у відповідний бік, до корони та посоха.

— І він так довго чинив опір цьому… паразитові? — ошелешено запитав Суртаз. — Артефакти нічим не змогли йому допомогти? 

Отримавши ствердний кивок у відповідь, некромант не витримав та скочив зі свого місця. Обурення охопило його і змусило кинутися до стелажів з записами. Зачеплені рукавом мантії, сувої покотилися зі столу поруч з кріслом.

— Чому він мовчав? Чому нічого мені не сказав? Я вчився у друїдів, разом можна було би щось придумати… Тут є записи про способи вигнання різних видів нежиті. Разом із моїми знаннями можна було хоча би спробувати розробити щось проти цих спектрів…

— Зрозумійте мене правильно… — тихий шерех пергаменту викрив рух вампіра — той вже піднімав скинуті зі столу сувої та простягав їх некроманту. — Ви не змогли б йому допомогти. 

— Я навіть не спробував.

— Ніхто не зміг би, — з натиском промовив Реомар. — Повелитель звертався по допомогу до Селетра, верховного друїда Срібного джерела. Безрезультатно.

— Я пам'ятаю його, — Суртаз висмикнув сувій з руки вампіра трохи різкіше, ніж варто було б. — Ельф міг навмисне…

— Не міг, — холодно заперечив вампір. — Можливо, Повелитель не надто добре знався на чужих душах, але він мав талант опинятися в слушний час та в потрібному місці, щоб комусь допомогти. Серед його боржників був і верховний друїд. Повелитель ще молодим врятував його дітей від загибелі, коли ельфійський загін потрапив у демонічну засідку. 

— Ллеріас і Сіліін, — потрохи заспокоюючись, пригадав Суртаз. — Вони зустріли мене… і майстра Корвела біля Срібного джерела.

— Так, місце вашого вигнання дійсно було обране не випадково, — Реомар схрестив руки на грудях. — Ельфи мають довгу пам'ять. І хоча офіційно діти верховного друїда вирвалися з пастки своїми силами, Селетр не забув, кому він завдячує їхнім життям. За порятунок доньки він розрахувався, погодившись доглянути за вами. За порятунок сина — спробував допомогти впоратися зі спектром. Але виявилось, що навіть об'єднаних зусиль Повелителя Шалластхадара та найсильнішого друїда серед всіх нині живих — виявилося для цього недостатньо.

— Треба було ще короля Сайреса запросити, — Суртаз видав нервовий смішок, але швидко опанував себе та поник, сліпо ковзаючи поглядом по численних сувоях і книгах на полицях стелажа. — Все одно це якось… прикро. Образливо... — невиразно махнувши рукою, він повернувся до крісла. — Настільки пізно дізнатись про це все.

— Не думаю, що Повелитель не довіряв вам. Мабуть, він передбачив ваше бажання допомогти та просто не хотів, щоб ви відволікалися від навчання.

— При цьому знову вчинивши так, ніби його власне життя нічого не варте, — Суртаз зітхнув та притиснув кінчики пальців до скронь.

— Знову? — здивованою луною відгукнувся вампір, сівши навпроти.

— Мене вшанували вигнанням за невдалий експеримент. Я створив голема-привида, який вийшов з-під контролю. Чотирьом, зокрема — одному старшому магістру — це коштувало життя, а ще трьох магів моє створіння встигло покалічити, перш ніж його знешкодили. Серед тих, хто цим займався, був і Шаддаер.