Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Ти так впевнена, що Олеандра змінить своє рішення? – в голосі відьмолова чулися нотки скептицизму.

- Звичайно. Адже богиня одружила нас, аби захистити мене.

- Від чого? – здивувався Раймар.

- Від тебе. Від кого ж ще!

- Тобто? – обурився чоловік. – Я взагалі-то порядна людина, а не якийсь душегуб!

- Піди розкажи це жителям Ловчого, - пхикнула Лідія. – Хіба не ти при всіх надягав кайдани на немічну стару знахарку, що допомагала всій окрузі?

- З мого боку це виглядало не так, - спробував захиститися Раймар.

- Тоді розкажи мені свою версію, де ти виглядаєш доблесним героєм, - ущипливо запропонувала дівчина.

У відповідь відьмолов тяжко зітхнув і пробурмотів:

- Не хочу.

Лідія все ж таки не втрималася від короткого смішка:

- Отож бо. Але зараз ти знаєш всю правду і Олеандра розірве наш зв’язок. Ти зможеш і далі гасати лісом та страчувати чаклунок.

- Ми не страчуємо відьом! – сердито заперечив Раймар. – Звідки така упередженість? Ти та інші знахарки мали б дякувати нам.

- За те, що тримаєте нас в страху?

- За те, що очищуємо Цвітославію від темних чарів.

- Поганенько у вас це виходить.

- От чим саме ти незадоволена?

- Хоча б тим, що кожного дня на нашому порозі може з’явитися ось такий молодик. Після чого звинуватить у відьомстві. А якщо я не доведу свою невинуватість, то ще й потягне на ефіт!

- От звідки це? – вигукнув чоловік. – Га? Звідки ці хворі фантазії? Ми нікого не спалюємо і не топимо. Надягаємо кайдани і відправляємо в тюрму під нагляд відунів. Відьми гинуть лише тоді, коли  нападають на нас. І то не завжди. Наш пріоритет – це дослідити їх взаємодію з дикою енергією. А не вбивати направо і наліво!

- Тоді чому по всій Цвітославії страчують відьом? – стояла на своєму Лідія.

- Ти особисто була свідком цього дійства? – сердився відьмолов. – Чи просто переповідаєш мені плітки?

- Свідками були інші знахарки і навіть одна зі жриць. І ні, вони не брешуть. Тут я можу заприсягтися.

- Коли це було? – вже більш миролюбно поцікавився чоловік.

- Перші випадки не знаю. Але остання страта відбулася з два місяці тому. Якщо не помиляюся, у Стадебергу.

- Добре, - серйозно кивнув Раймар, - я напишу до молодшого брата, аби він перевірив, що там відбулося. Та і інших герцогів теж сповіщу. Можливо, це справді не чутки.

- Почекай, що? – тепер вже Лідія припіднялася на ліктях і вперіщилася поглядом у співрозмовника. – «Інших герцогів»? Я щось пропустила?

І ось тут відьмолов зрозумів, що прохопився. Ніхто у Ловчому не знав, ким він був. Звичайно, окрім того, що займався ловлею темних чаклунок. Проте зараз кіт вистрибнув із мішка і доведеться казати правду. Звичайно можна було б спробувати щось вигадати, але… Ні, брехати Раймар не буде. Тим більше Лідії.

- Ти нічого не пропустила, - зітхнув чоловік. – Просто я не розповсюджував деякі відомості про свою особу.

- Ну то будь таким ласкавим, - з натиском промовила дівчина, - і розповсюдь нарешті.

- Якщо це має для тебе значення, то я з гарнонароджених, - спробував викрутитися Раймар.

- Людською мовою, будь-ласка, - рикнула знахарка.

Вкотре зітхнувши, Раймар мученецьким тоном вичавив з себе:

- Я герцог.

За цим разом тиша не встигла заполонити сінник довше ніж на пару митей. Адже майже одразу її розірвав жіночий сміх. Ще й такий заливистий, що відьмолов і сам не втримався від посмішки. Давши Лідії час прийти в себе, Раймар нарешті промовив:

- Знаєш, я очікував дещо іншої реакції.

- Та я думаю, - все так же весело хмикнула знахарка. – Жінки, мабуть, одразу мліють, як тільки чують твій титул.

- Що? – фиркнув відьмолов. – Нічого подібного. Я не використовую його в таких цілях, - але, подумавши, додав: - Я взагалі ніде його не використовую.

- Добре-добре, - Лідія вклалася на місце і миролюбиво підняла руки. – Насправді я просто уявила реакцію своєї мами. Їй ніколи не подобалися мої хлопці. Занадто бідні, занадто тупі, занадто гарні, занадто інтелігентні… Цей список можна продовжувати вічно. І ось я одружена з герцогом! Почекай, це що виходить? Що я тепер герцогиня?

- Так, мадам Лідіє. Ви тепер герцогиня Schlüsselverwalter.

- О, Всевишній! – вигукнула дівчина. – Я в житті цього не вимовлю! Точно краще розлучитися.

За цим разом співрозмовники засміялися одночасно.

- Може краще не розлучатися? – раптом запропонував Раймар. – Будеш жити десь в провінції, далі займатимешся знахарством. Фіктивний шлюб непоганий варіант для мене.

- Ти ж старший брат, - здивувалася Лідія. – Від тебе вимагатимуть спадкоємця. Та й рано чи пізно ти захочеш мати справжню дружину.