Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

1

Уже чотири дні ніхто не дзвонив і не писав. В кімнаті виглядало наче все вимерло. Тиша і спокій. Єдине, що чули сусіди це звук, якийсь дивний звук котрий лунав із вікон дому Радимира. Сам він вже другий день не виходив на вулицю. Дехто почав поговорювати, що молодий актор наклав на себе руки. А сусідка, місіс Вірджинія, сімдесятилітня бабуся, колишня акторка і телеведуча на місцевому каналі, доводила що в усьому винна Леона Мараденна. Мовляв, це з нею водився Радик.

Молода двадцятилітня Лео мала мексиканське походження. Її батько Патрік працював довгиий період в Мехіко звідти він і повернувся з Деоною і маленькою Лео.

Лео була щира дівчина. Але мала доволі не скромну репутацію. Правдоподібно, Радик маючи тепер багато знайомих допомагав Лео. Де і за яких обставин вони познайомились ніхто не міг сказати на певно. Однак, їх бачили доволі часто останнім часом разом.

Місіс Вірджинія будучи тепер, на старості років місцевим моралістом бурчала, що саме Лео напевне звела бідного хлопця. А місцеві ЗМІ встигли пустити чутку, що молодий талановитий актор наклав на себе руки.

А Радик просто сидів у дома. Він не хотів нікуди виходити. На роботі він попросив на кілька днів відпустку. І тепер цілий день він просто вилежувався у ліжку. Ні, він хворим не був. Проте душа боліла страшно. Його мучили питання. Зризла совість. А вночі привидом являлася Беккі. Він розмовляв сам з собою і засинав десь під ранок втомлений і п’яний. Алкоголь входив глибоко у його кров і затуманював розум. Він просто намагався забутись. Нічого більше. Просто забутись. Просто втекти від себе. Біль, який проймав його до кісток не давав спокою. Примари, білими крилами літали по кімнатах. Це було надто багато для нього – Вероніка, Беккі… Образи постійно повторювалися в голові і виринали знову і знову.

В якийсь момент Радик почав розуміти, що сходить з розуму. Що все, що він бачить, чує – це все тиша. Що йому починають навіюватися якісь дивні звуки, образи. Якийсь невідомий жах оплював душу і прошивав до п’ят. Він не міг собі пояснити що це було. Але ставало дедалі страшніше. Мозок поволі від надмірної кількості алкоголю почав переставати думати. Радик боявся забутись повністю хоча так хотів цього. Страх, біль, підсвідомість і якась невідома сила – все разом робили його старим трупом.

«Параноя. – подумав Радик. – Це параноя! Боже мій! Я сходжу з розуму… Як же це страшно! Страшно … Я боюся…Але чого? Чого я боюся? Я сам. І що … що далі… далі що… це все.. кінець… Але кінець чому? А хіба був початок?»

Він перебирав в голові всі можливі і не можливі версії розвитку подій: від знайомлення з Безбородьком і до останньої хвилини. Все ніби було напророчене. Радик зрозумів, що просто виснажився від усього цього. Що все – до чого так йшов, про що так мріяв і чим так марив довгі дитячі роки стало для нього просто нестерпним жахом реальності. Те, що колись видавалося захмарною мрією – тепер стало обтяжливим каменем на шиї. Все змінилося. Абсолютно все. Але це не був кінець. Це був лише початок нового Радика. Він став іншим. Іншим стало і його бачення.

Тишу перервав телефонний дзвінок. Хтось вперто намагався дістатися Радика. Але хто? Хлопець не хотів відповідати але настирливість дзвінка змусила. Він підняв трубку. З іншого боку почувся жіночий голос:

– Алло! Радик… – голос тремтів. – Ти … ти … живий…Боже мій… будь-ласка…

– Хто це. – бездушно спитав Радик, хоча знав хто дзвонить.

– Ти не впізнаєш? Радик. Це я!Беккі! Ну ж бо… Радик!

– І чого тобі треба?

– Будь-ласка послухай мене! Я … я… Будь-ласка зрозумій – ти мені потрібний!

– Для чого. – мляво спитав він. – Я був з тобою.

– Ні, ти не зрозумів! Радик пробач! – вона плакала. Це був розпачливий плач, що нагадував крик чайки котра втратила своїх дітей. Але чому вона плакала? Хіба вони не були разом? Хіба вона не прогнала його?

– А що я маю розуміти? – сухо відказав Радик.

– Розумієш… ти потрібен мені! Я…я хотіла сказати, що я люблю тебе!

– Беккі, що ти говориш.

– Так, ти мені дуже подобаєшся! Чесно! Це почуття!

– Беккі, ти просто здуріла! Як ти собі уявляєш!? Думаєш я поведуся на твої мимри. Думаєш, ти мені потрібна! Думаєш, що я не зможу прожити без тебе! Тоді дивися – я живий і здоровий! І без тебе! Так що …

– Радик, будь-ласка! Я прошу тебе! Ти справді мені потрібний! Повір!

– Знаєш Беккі, ні. Ти мені не потрібна. Краще залиш мене в спокої.

Він поставив трубку. Сам не знав, що саме відчуває в цей момент. Не розумів чому так поступив, хоча Беккі була для нього справді другом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍