Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

Глава 3

Минали години, дні, місяці а Радикові легше не ставало. Чим більше він працював, вкладав себе у роботу – тим більше ставав байдужим до всього оточуючого. Його мало цікавила думка інших про його дії як і про нього самого. Але разом із тим Беккі ставала для нього що раз то більшим другом. Інколи Радик дивувався як таке можливо.

Вони часто гуляли разом після роботи, Радик заходив до неї на роботу, забирав інколи на вечерю. І вони зникали десь у сутінках.

Одного разу, коли вони сиділи у Беккі в квартирі і вона раптом сказала:

– Радик, я не розумію чому ти так ставишся до всього?

– Що саме ти маєш на увазі? – ніби не розуміючи спитав хлопець.

– Ти добре знаєш про що я! Радик, ми ж з тобою не просто друзі… Ну я хотіла сказати… Зрозумій, я хочу знати що ти до мене відчуваєш!

– Не знаю… – якось важко здихнув хлопець. – Спочатку ти була мені справді другом… Але тепер я боюся щось навіть казати…. Розумієш Беккі…

– Розумію! Але Радик – з друзями не займаються сексом!

– Ну так! Ти права! – якось задумано підтвердив він. – Ти хочеш сказати, що …

– Та нічого я не хочу тобі сказати. Ти і сам все розумієш Давай визначся хто ми: друзі, коханці чи…

– Чи ти хочеш щоб я пішов? – якось дивно глянув на дівчину. – Гаразд я піду….

– Ні, Радик я не це мала на увазі. Стій!

Але він уже не чув її слів. Квартира залишилася напівпорожньою. Настала тиша. Вона стояла в надії, що він повернеться. Але двері не відчинялися. Все було як і раніше. За вікном їздили машини, ходили люди а Беккі сиділа одна в кімнаті. Вона зрозуміла, що Радик просто пішов. Ні не просто пішов а пішов без повернення. Пішов від неї кудись. Куди? Ніхто не знає.

Він завжди залишався для неї загадкою. Тай всі знайомі теж не особливо могли щось вибити з нього. Він пропадав на тиждень–два. А тоді повертався до неї на квартиру з новими текстами, готовими до друку, чи після зйомок. І вони кохалися. Довгими ночами їхні тіла зливалися в солодкому екстазі. В грішному бажанні володіти. Вони летіли до повного забуття. Вона дарувала себе до кінця. А він спивав її до краплі. Це грішне і святе почуття, що так п’янило.

Вона взяла телефон і набрала знайомі цифри. Йшли довгі гудки але ніхто не відповідав. Вона повторила дзвінок. Але те саме. Він просто ігнорував її. Беккі розуміла, що якщо йому щось не сподобалося то вже не скоро зможеш його почути. Це було просто жахливо. Її мучило лише одне питання: «Чому!?» І як повернути назад цей опальний «шматок нервів».

Беккі настільки звикла до Радика, що тепер уже не могла уявити тепер своє життя без нього. «Ну що в ньому такого? – питала себе. – Що в ньому всі находять? Ну що таке в ньому є – що так притягує мало не кожну ліпшу дівку! Та ж він же ходяча проблема! Маразматик! А тепер ще й із зірковою хворобою!».

Дівчина сіла біла вікна. Вона дивилася як внизу рухаються люди. Всі вони кудись поспішають, метушаться в цьому великому вулику під назвою мегаполіс. Тепер їй це видавалось все просто смішним і не потрібним. Зараз Беккі просто не бачила ніякого сенсу у всій цій безглуздій метушні. Вона ніяк не могла забути як ще кілька хвилин тому вона сиділа тут разом із ним, із Радиком. А тепер він просто так взяв і пішов. Тільки тому, що вона наважилась поставити йому просте нормальне питання.

Все у цьому світі потребує свого пояснення. Кожен крок, кожен рух, кожне слово. А часом не правильно зроблений найменший рух може призвести до великих воєн. Життя, воно вимагає від нас сприйняття реальності такою як вона є. Не більше не менше. Реальність, котра нас оточує. Важно є не переборщити з цим сприйняттям. 

Часом люди не відчувають, що вони переходять межу дозволеного. І тоді стається щось не поправне. А помилки важко виправляти. Важко гоїти рани. Краще не воювати, щоб не було втрат. Але на жаль це часом якось забувається. Питаєш себе – чому? І стає важко відповісти. Можливо, це робить наша впертість, зарозумілість, егоїзм. В кожному разі це має лише лихі наслідки. Але ж людина не хоче змінити своє рішення. Навіть якщо воно знищує її саму. Часто таким чином втрачається абсолютно все.

Радик ідучи розумів, що поступив не правильно. Він жалів, що просто так пішов від Беккі. Але повертатись не хотілося. Щось таки нило у грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍