Джулія Кемерон - Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

А потім запитують: «Може, варто навідатися до сімейного психолога?». І врешті: «А може, мені просто нудно самій з собою?».

Але ранкові сторінки не лише запитують, а й пропонують відповіді. «Мені таки нудно самій з собою. От би почати вчити французьку». Або: «Неподалік від дому я помітила оголошення про набір на курси гончарства. Цікаво було б спробувати».

Помічаючи, що з деякими друзями нам тепер нудно, а деякі ситуації псують нам настрій, ми починаємо відчувати припливи скорботи. От би повернути собі старі ілюзії! Нам хочеться вірити, що втрачена дружба — вірна і справжня. І зовсім не хочеться травмувати себе пошуками нової роботи.

Передчуваючи неминучі зміни, фундамент яких ми заклали власними руками, ми рвемося спочатку бунтувати, а потім заховатися від усіх на світі і ридати гіркими слізьми. «Без труда нема плода», — говорить ненависна народна мудрість. Але ми противимося цій болючій емоційній праці, не звертаючи уваги на те, який плід вона нам може принести.

Перестаньте думати і говорити про це, і не залишиться нічого, про що ви не будете знати.

Дзен-мудрість

«Я не хочу більше нічого усвідомлювати! — плачемо ми. — Я хочу...» І завдяки ранковим сторінкам ми з’ясовуємо, що все-таки хочемо змін у собі та ладні заради них працювати. Але визнаємо це не без спалахів гніву. І не без крії, що на санскриті означає «духовне критичне становище або готовність здатися». (Я завжди уявляю крію як духовне захоплення. Це слово схоже за звучанням на слово «крики» — крики душі, яку захоплює вихор змін).

Ми всі знаємо, як виглядають ці крії. Грип з ускладненнями після того, як ви порвали з коханою людиною. Жахливий нежить і бронхіт, який видає те, що ви намагалися встигнути зробити важливу роботу, нехтуючи здоров’ям. Несподіваний напад астми після того, як ви знову витратили купу часу, щоб допомогти своєму брату-алкоголіку... Це також крія.

Завжди важливі, зазвичай психосоматичні, крії — це останній удар, якого завдає нам наша психіка, щоб остаточно примножити наші страждання. «Тепер зрозуміло?» — запитує вас крія.

То як, зрозуміло?

Ви не можете більше жити з коханою людиною, яка з вами так жорстоко поводиться.

Ви не можете продовжувати працювати на роботі, яка вимагає від вас надмірних зусиль.

Ви не можете рятувати брата, який сам не хоче собі допомогти.

У групах психологічної допомоги крії називають підкоренням. Людям радять просто «відпустити те, що наболіло». І вони б відпустили, якби знали, за що насправді тримаються. Після практики з ранковими сторінками і творчими побаченнями можете не сумніватися: ваш внутрішній радіоприймач став значно чутливішим і, ймовірно, йому таки вдасться вловити той сигнал, який ви хочете отримати або надіслати. Сторінки вбирають і накопичують все підозріле. Вони нагадують про маленькі образи, які ми радше б ігнорували, і про серйозні успіхи, масштаб яких ми не до кінця усвідомили. Іншими словами, сторінки повертають нас до реальності: ось як ти почуваєшся, і що ти тепер з цим робитимеш?

Всі види мистецтва, якими ми займаємося — це всього лиш навчання. Справжнє мистецтво — це наше життя.

М. К. Річдрдс

І те, що ми з цим робимо, зазвичай виявляється мистецтвом.

Люди часто думають, що основою творчого життя є фантазії. Проте, нехай у це і важче повірити, але творчість насправді базується на реальності — особливій, сфокусованій, тій реальності, яку ми змогли добре обдивитися або детально уявити.

Позбувшись невизначеності у думках про самого себе, про наші цінності і становище, ми стаємо чутливішими до тієї миті, в якій перебуваємо. Саме в теперішньому ми налагоджуємо зв’язок зі своїм творчим началом. Ми не зможемо налагодити повноцінний зв’язок, аж поки не відчуємо свободу самотності. Без цього ми лише заплутаємося, а не відчуємо прозріння.

Мистецтво народжується саме у мить такого знайомства: ми зустрічаємося зі своєю суттю, зі своїм «Я», зустрічаємося із самими собою і зі своїм самовираженням. Ми стаємо самобутніми, тому що стаємо не чимось невизначеним, а чимось дуже конкретним — джерелом, із якого ллється творча праця.

Коли ми отримуємо — або воскресаємо — свою творчу сутність, то позбавляємося від того фальшивого образу себе, який ми так старанно плекали. І ця втрата може бути дуже болючою: «Я більше не знаю, хто я. Я себе не впізнаю».

Ми не наважуємося не тому, що щось здається нам складним; воно здається нам складним тому, що ми не наважуємося.

Сенека

Пам’ятайте: чим більше ви сприймаєте