Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

А після такого не повертаються. 

Суботній ефір шоу «Сбича мєчт», яке офіційно називалося «Мрія здійснилася», схоже, подивилися всі. Телефон просто обривався — вітали, розпитували, пишалися. Ваня був близьким до того, щоби зайти хоча б у фейсбук, хоча б через браузер і Лесю Петренко, але якось втримався — там же і хейт буде, куди ж без нього. А сил на ковтання хоча б одного каменту в стилі «куда ти лєзіш, дебіл» не було. Тупо не було. 

Допомогла пісня. Ваня весь день просидів над нею й нарешті визначився з куплетом — скромно, лаконічно, до-ре, з заміною на соль за третім разом. Тепер розмірковував над частиною С — треба вона чи не треба? З часів «Beatles» правила дещо змінилися, можна й на двох шматках доїхати до ефіру, розбавляючи аранжування усілякими приколами та ефіксами. 

Вимерли красиві інструментальні програші, все пішло у грув, немає часу на повітря в пісні, треба одразу приспів, щоби лох не заскучав й не перемкнувся, потім два коротенькі куплети — й все, побігли далі, до наступного синглу. Мерк’юрі зі своїм шестихвилинним таймінгом не потрапив би ані на М1, ані на Хіт-ФМ. Бідний Фредді. 

Першою зателефонувала мама. Захекано вітала крізь сльози — переймалася долею Романа, захопилася Тонею, закохалася в Узєлкова. А Мар’яна не дзвонила. Й не писала, що їй було зараз ближче — з огляду на часткову втрату слуху. Хоч би слово. Вони ж точно бачили передачу, в тій хаті телевізор не вимикався. 

Той самий діалог на подвір’ї, — про дітей та батьків, — відкривав передостанній блок. Режисерка поставила анонс перед рекламною паузою, кинувши замануху під драматичну пульсацію симфонічного оркестру. 

— Вже його трохи розумію, — сказав Ваня. 

А після цих слів диктор суворим закадровим голосом промовив: «Батько співака Йоана З Вами покинув сина, коли тому було п’ять років. Що відчуває наш експерт і що порадить сестрі загиблого хлопця?». 

І тоді одразу реклама. А після блоку діалог показали повністю, навіть з наїздом Узєлкова на оператора. Сум і сором. 

Мама на це нічого не сказала, але ж бачила — вона б не пропустила ані хвилини передачі за його участі. А Мар’яна… Як тепер їй телефонувати та розповідати про Лапу? Треба було працювати на випередження, а він все відкладав на потім, як з отими кросівками, біля яких знову крутився Кіт — він нудився. А Ваня лежав на матраці, проводив красиві акорди й думав про те, що сам винен. Як завжди. 

Іра, між іншим, тоді збрехала — вони десь нагорі причепили гоупрошку і знімали поминки в ресторані, кілька кадрів звідти показали — Тоня кричить, Тоня розкидується тарілками, Тоня плаче. А хто це гладить її по голові? Та це ж наш Бронзовий Голос. Не дивно, що Мар’яна після такого тримала паузу. Не дивно. 

З незнайомих номерів виклики не приймав — боявся банку, звідти надходили повідомлення, та він їх просто не читав — нічого не знаю, я в «доміку». Коли ввечері подзвонив Трушин, то не вітав, а з’ясовував, чого це Ваня не приймає дзвінки від преси — всі хочуть подробиць про шоу, канал випустив реліз, але про Ваню там мало, просто згадка. Ну, не розповідати ж йому про останній вибрик — попаде. 

— Я боюся, що колектори наберуть. Не хочу з ними говорити. 

— Тю. Скоко ти там затянул? Пєрвий мєсяц будут тока сообщєнія, нє бзді. А еслі будут звоніть, ти їм скажи, що сейчас виполняєшь заданіє с поліцієй, отстанут. Одін пєрєц, футболік бивший, так начал трєніровать сборную прокуратури і всьо — банк со своїм крєдітом стал на паузу. А там нє копєйкі билі. 

— Добре. 

— Ладно… Ефір норм, всє звонят, всє вспомнілі. А шо ето за штимп по концовкє бил вмєсто тєбя? 

Помітив, значить. Фінал «Збичі» був коротенький, недбало зроблений — Узєлков і Віталій забігають на якийсь дах, за ними спєцназ. Ваню ще в кіно постійно дратували сцени, коли слідчі біжать арештовувати злодія попереду групи захоплення — це ж брехня. Замість Вані поруч із героями програми біг якийсь довжелезний чувак у капюшоні. Він був ширшим за Ваню чи не удвічі, але хто це знає, окрім Трушина? Отже, вони знову все вирахували правильно — «пусть ідьот». 

Ваня відбрехався — сказав, що поїхав, а знімали без нього вже вночі. Трушин перекинув питання від журналістів, які дружина назбирала за день, наказав до ранку відповісти — надиктувати окремими файлами, без вибриків, і раптом згадав, що Вані завтра треба на дванадцяту до стиліста Валерія — все домовлено. Попрацює над зачіскою, ще в нього є якісь ідеї щодо одягу, щось лишилося зі зйомок «Холостяка», тому точно підбере. 

Ваня спробував захищатися — «холостяки» ж накачані, як на продаж, а він худий і довгий. 

— Нічєго, — відбився Гєна. — Будєт, тіпа, оверсайз, а штани щас чєм корочє, тєм кручє. 

Ти диви, як наблатикався, а сам чи давно перестав носити «лодочки» під спортивки? Наостанок Гєна наказав слухати стиліста, фоткати кожен лук й одразу надсилати — Лапа чекає, треба готувати перший спільний фотосет, будинок для цього вже знайшли в Українці, у дочки голови районної податкової. 

— А я досі нічого не сказав ані мамі, ані Мар’яні, — знову констатував Бронзовий Голос і пішов мити кросівки — треба з чогось починати нове життя, сповнене чужого одягу й чужих домівок. 

* 

Телефон терленькнув у ліфті — це Тоня повідомляла, що сьогодні збирається йти в страхову, й обережно питала, чи не змінилися у Вані плани. Сказав А — будь готовий до решти алфавіту, тому Бронзовий Голос відповів емодзі пальця вгору й додав: «Зможу десь після 15:00». Тоня відповіла одразу: «Ок, дякую, адресу скину», підкресливши вдячність одразу кількома парами долоньок «намасте». 

Тож Бронзовий Голос заходив у ліфт з однією неприємною справою у денному розкладі, а вийшов із двома. Коли його побачили дворові завсідники, то підірвалися й почали навперебій кричати, що бачили-бачали-бачили. Навіть Валентина з сусідкою відірвалися від годування котів й подивилися на героя вчорашнього дня. 

А дєд-Джавдєт, Радіо-Юра й беззубий алкаш Пєтюнчік просто атакували героя дня — вирушили назустріч, не даючи змоги схиляти вздовж будинку. 

— Ай, маладєц! — закричав Джавдєд. — В мєня чуть очки з носа нє спали, када пойняв, шо ето ти. Смарю — наша шпала законтачілася з мусорамі. Дожилі! 

— Та це просто зйомка. А мусора — кончені. 

— О, — підтримав його Пєтюнчік. — Наш чєловєк. А ксіву далі? 

— Ні. Яка ксива, я ж просто знімався! 

— Пєтя, хто ж тєбє сознаєтся! — Джавдєт раптом посерйознішав. — Вань, раз ти тєпєрь з органамі вась-вась, попроси вєрнуть патруль, — дід повернувся до новобудови