Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

Анжеліка, як і всі в королівстві Крепції, пережила у свій час кілька хвиль епідемії страшної хвороби під назвою драконовірус. Від проявлявся таким чином, що в тебе різко піднімалася температура і ти міг, кашляючи, вивергати вогонь. Якісь дракони-науковці намудрували щось із дослідженнями властивостей драконів, вірус несподівано вирвався на свободу і почав гуляти серед людей. І в самий пік хвороби усіх змушували ходити в медичних масках. Особливістю цих масок було те, що вони стримували твій вогняний кашель і він не пропалював дірки, як у звичайних масках, а залишалася вся вірусна інфекція на масці з боку обличчя жовтим попелом. Зрозуміло, що маски слід було міняти часто. Тому люди закупали їх багато. У Анжеліки валялося їх у шафі аж ціла поличка. Були різних кольорів та величини.

Цього разу, оскільки балахон був фіолетового кольору, то й маску дівчина обрала лілову, світло-фіолетову, з вишитим маленьким дракончиком в куточку біля вуха. 

Отож, замаскована медичною маскою, дівчина приїхала в лікарню. Зробила вигляд, що вона пацієнтка. Пройшла до відділення, де робили всілякі аналізи. Покрутилася там, поспостерігала.

А потім випитала у медсестри на рецепції, де роблять аналізи на батьківство. Виявилася, в процедурному кабінеті. А цю процедурну кімнату, де робили аналізи, Анжеліка вже знала, бо їй там минулого разу і кров з вени брали, і уколи робили, то була в курсі.

Процедурна велика була, здоровенна навіть. Бо наплив хворих буває величезний, особливо під час сезонних хвороб, і всім треба тоді терміново уколи поробити. То порозділяляли в цій кімнаті ширмочками відділення невеликі, поставили там ліжка - і от тобі вже й окремі кабінетики для уколів!

Про таке оформлення тут дівчина знала, тому дочекалася, коли там нікого не було (періодично зазирала), увійшла, одразу ж кинулася до однієї з відділених кабінок і шторкою занавісилася, типу, якщо виявлять і спитають, то вона укола свого чекає.

А дракон із Фентеклітою теж не забарилися. Бо зранку ж домовлялися відвідати поліклініку. Бос злий ішов, як дідько. Але гарний же, як чортяка! І Фентекліта за ним бігла, хитра, як лисиця.

Анжеліка, значить, сидить у своїй кабінці, а тут входить санітарка Манюня, знайома дівчині ще з тої ночі, коли жінки її боса доганяли. Сідає, отже, Манюня за стіл та й починає щось писати у великій і товстій книзі. Виявилося, що вона ще на пів ставки ще й в процедурному кабінеті працювала.

А тут увійшли й владний бос та його колишня до процедурної. Бос як побачив санітарку, то зблід трохи. Але не втік.

- Ось, - тицьнула Фентекліта санітарці папірець. - Направлення. Тест ДНК на батьківство.

- Угу, - не піднімаючи очей, каже Манюня, бо дуже щось важливе писала в своїй книзі. - Там в кутку агрегат стоїть. Запхайте туди долоню, він кров з пальця візьме у вас. І зразки з епідермісу (шкіра по-нашому, якщо хтось не знає). 

Вони все, як Манюня наказала, зробили. Агрегат погудів, і кров, і шкіру боса та колишньої в себе втягнув. А санітарка й не дивиться - пише й пише.

- Назвіть прізвище чоловіка, кого батьківство визначаєте, - каже Манюня.

- Драк… Нокард, Степан Нокард, - підказує Фентекліта, а сама нервує, аж трясеться, навіть Анжеліка зі свого сховку помітила, бо в шпаринку спостерігала. 

- Ви, пане Нокарде, вийдіть геть! - строго так каже Манюня, щось записуючи у велику книгу і очей не піднімаючи. - А ваша дружина хай залишиться.

- Це не моя дружина, - каже тоді бос роздратовано.

- Але ж дитина ваша? - не піднімаючи голови, знову Манюня питає. 

- Це не моя дитина, - знову дратується бос.

- Твоя, милий, твоя! - солоденьким голосом так говорить Фентекліта. - Зараз аналіз все покаже.

Тут Манюня підняла голову і, нарешті, побачила, хто перед нею стоїть. 

Анжеліка ж, не забувайте, сидить у кабінці і всеньку розмову чує. І навіть обличчя Манюні бачить, бо Фентнкліта й бос до неї спинами сидять, з іншого боку навпроти Манюні.

І тут санітарка, побачивши владного боса-мільярдера, раптово міняється на обличчі. 

Її повні щоки рожевіють, маленькі очка стають в два рази більші, лоб моршиться від приємно-здивованих брів, які полізли на нього, а тоненькі губи розтягуються в широку зубасту посмішку аж до вух.

- О-о-о, пане Степане, це ви! Як я рада вас бачити, ви навіть не уявляєте! 

Голос Манюні змушує владного боса здригнутися, навіть Анжеліка здалеку побачила, як його пересмикнуло від ніжного голосу санітарки з нотками тріумфу і передчуття.

- Я бачу, що одна з жінок вас догнала! - кивнула санітарка на Фентекліту. - Ще й має результат! А ми з дівчатами так і не знайшли вас тоді! 

- Коли це - тоді? - робить вигляд бос, що не розуміє, про що мова, але сам позирає на двері, чи вдасться, за потреби, швидко втекти.

- Не прикидайтеся дурником, - щириться Манюня, - все ви знаєте і пам'ятаєте! Вийдіть за двері і чекайте там! - гаркнула жінка на боса, і той вистрибнув з процедурної, як ошпарений. І радий, бо не хотів продовжувати розмову про пам'ятну для нього і Манюні ніч. 

- Проходьте у кабінку, я зроблю ще вам додатковий аналіз! - каже Манюня Фентекліті. 

А та раптом кладе перед Манюнею три пачки грошей. Крупними купюрами. Ще новими, аж зашелестіли.