Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

У Манюні очі знову на лоба полізли.

- Це що, - каже, - за авангардний перфоманс грошовими знаками на робочому столі чесної санітарки? 

- Це, - відповідає Фентекліта, - аванс. Якщо видасте мені документ, що підтвердить батьківство цього чоловіка, який вийшов за двері, то отримаєте ще тричі так само.

Манюня задумалась. Адже зарплата санітарки, зрозуміло, дуже маленька, а тут, на столі, вже лежить половина її мрії поїхати в далеку країну Арабеску, де, кажуть, таких курпулентних жінок, як вона, дуже поважають, люблять, навіть носять на руках! І ніхто з чоловіків там навіть не дивиться на худих, як щуки, дівчат. Всім хочеться мати і в ліжку, і за дружин лише таких прекрасних об’ємистих німф, як вона.

- Обманювати негарно. Хабарництво - прямий шлях до в'язниці! - сказала Манюня, а сама очей від своєї мрії, вираженої в валютній купці на столі, не відводить.

- А хто каже про обман? - удавано обурилася Фентекліта. - Я спонсорую роботу медичного закладу у вигляді окремої працівниці! 

Хитра була та Фентекліта, просто жах! 

А Манюня, скажу вам, була жінка чесна і принципова, а також добра і мила, але негаразди в особистому житті зробили її трохи лукавою та злою, а також вредною і злегка мстивою. Бо вона добре пам'ятала зараз, як бігала всю ніч на чолі з пацієнтками та медсестрами, шукаючи в лікарняному саду бажаного пацієнта Степана Нокарда. І не знайшли його тоді. А потім вони повернулися кожна до себе: хто в палату, хто на робоче місце, а прокинувшись зранку, жінки відчували сором та легке незадоволення, що не зловили того чоловіка. Соромно було, бо ж не були насправді такими агресивними. Але чомусь в ту ніч хотілося їм саме того чоловіка. І оцей пацієнт, який збурив Манюнині почуття, потрапив зараз в руки до аферистки (після появи грошей на столі Манюня це зрозуміла), тому їй захотілося йому трохи накапостити.

- Ну, - промовила вона, примружившись, - тричі по три і тричі по три, то отримаєте підтримку. І всі гроші зараз!

Отак Манюня завернула! А звук “т” так і стукотів по її зубах, бо вона хвилювалася. Думаєте, легко отримати хабаря? Та ще в особливо крупних розмірах? Та це страх, як важко!

Фентекліта, напевно, була готова до такого торгу, бо виклала зі своєї сумки ще багато пачок грошей. Майже за ними Манюні не видно було. Цілу гору грошей!

Ну, від гори санітарка, звичайно, не відмовилася. Швидко згребла все те багатство в шухляду, писнула щось на якомусь папірці і раптом зарепетувала: 

- Пацієнте Нокарде!!! Заходьте!!!

Пів поліклініки здригнулося від її голосу, але ніхто не звернув увагу, а головний лікар у своєму кабінеті, котрий звик вже до таких криків, лише незадоволено похитав головою і знову повернувся до своєї роботи: заповнювати різні бланки й підписувати всілякі документи й папірці.

Пан Степан Нокард увійшов до процедурної, і Манюня йому повідомила:

- Щиро вітаю! Ви незабаром станете татом! Дитина, безсумнівно, ваша! Тест ДНК підтвердив цю радісну для вас подію! Всі параметри батьківства збіглися! Ось вам документ, який це підтверджує!

Манюня гупнула на якийсь папірець печатку і протягнула його Степану Нокарду.

Той стояв непорушно, наче мішком прибитий. Фентекліта вихопила в Манюні папірець, радісно пурхнула до владного боса, котрий в цей момент був зовсім не владний, а навпаки, і, схопивши його за руку випхала за двері.

Вони пішли. Манюня, зосереджено сопучи від задоволення, вигребла отримані гроші з шухляди собі в якийсь пакет і, наспівуючи “Вояж, вояж…”, теж залишила процедурну.

Ну, що я можу сказати вам, мої трохи ошелешені від таких подій в сюжеті читачі, се ля ві! Це життя. І таке буває. 

З усієї цієї історії найщасливішою залишилася наша Манюня.

Щоб потім не повертатися до цієї монументальної у всіх сенсах жінки, я вам поспішаю повідомити, що наша санітарка одразу ж залишила лікарню. Навіть не переодягла халат. Так і примчала додому. Покидала якісь речі у валізу, схопила закордонний паспорт і поїхала одразу ж в аеропорт.

Так, вона була не дурна, і розуміла, що все приховане колись стає явним. Тому поспішала скористатися цим прихованим якнайшвидше.

Вона благополучно дісталася чудової країни Арабески і просто в аеропорту, коли вийшла з терміналу, біля неї зібралося стільки прихильників та пошановувачів її курпулентної та вражаюче грандіозної краси, що капець!

Наша Манюня вийшла заміж в Арабесці не за абикого, а за самого шейха! Отака історія. Щаслива. Що ж, хай наша Манюня буде щаслива! А от наші герої про щастя поки що і не мріють, бо кожен із них нещасний зараз по-своєму. Крім Фентекліти, яка скаче від радості аж до стелі і готується до весілля. 

Дракон нещасний, бо тримає в руці той папірець з нещадними ДНК і роздумує, що ж робити далі. Анжеліка нещасна, бо не знає, як відкрити босу очі на обман зміюки Фентекліти.

Ну, як люди кажуть: пів світу плаче, а пів світу скаче. Так і тут. 

Далі ж події в нашій складній, повній трагізму та непередбачуваних подій, підступності, інтриг та болю історії будуть розвиватися шаленими темпами. Адже ми повинні встигнути відкрити дракону очі на ту брехливу драконицю, влаштувати життя і Анжеліці, і всім іншим персонажам, які тут з'являлися чи ще з'являться. Наприклад, головному менеджеру Петру Помідору.