Поліна Ендрі - Присягнись, що моя, Поліна Ендрі

32

Опинившись у порожньому напівтемному коридорі, я вже не можу стримувати сльози.

Моя темна конячка мені не вірить, він впевнений, що я не з тих, з ким можна будувати стосунки і сім'ю, і вперше мені шкода себе. Мені шкода, що перший чоловік, який мене по-справжньому зацікавив, не просто відмовив мені, але й ясно дав зрозуміти, що нічого спільного зі мною він не хоче, не забувши при цьому тицьнути мене носом у мої численні інтрижки. Якби я тільки знала, чим це все закінчиться... Якби знала, що він розіб'є мені серце... Я все одно прийшла б. 

- Елайна? - Раптом чую чийсь до болю знайомий голос. 

Я здригаюся, бо бачу Кейна. Чесно сказати, це було цілком очікувано, адже Кейн його друг і вірний помічник, але я ніяк не чекала, що зустріну його у свій найуразливіший момент.

- Що ти тут робиш? - я не можу не помітити подив у його голосі. 

- Та так... Знайому відвідувала. 

Брешу, щоб зовсім не розклеїтися. Хоч і з погляду друга розумію, що він мені до кінця не вірить.

- Ти якась бліда, - Кейн насторожено оглядає моє обличчя. - У тебе все добре? 

Я хитаю головою, намагаючись показати менше, ніж це є насправді. 

- Не бери в голову. 

Обходжу його, бо мені зараз не до розмов. Хочеться якнайшвидше піти і подумати, а тепер я зовсім не знаю, що мені з усім цим робити. 

- Почекай, - Кейн зупиняє мене, стиснувши руку. — Елайно, — і на якусь мить наші погляди зустрічаються. - На тобі ж обличчя немає. У тебе заплакані очі, загублений вигляд і ти вийшла з палати Блейка, - зіставляє він, дивлячись на мене рентгенівським поглядом. І нічого ж від нього не приховаєш. — Між вами точно нічого не було?

Моя посмішка розколюється і стає схожою на болісну гримасу, коли я вириваю руку:

- Яка різниця? 

Кейн тихенько охає, прибираючи руку, і я розумію, що видала себе на повну силу. Що ж, колись усе таємне стає явним. 

- Але він сказав...

- Що я не на його смак. Так, я в курсі, дякую. 

Кинувши в східну стіну швидкий погляд, я різко мотаю головою і заправляю волосся, що вибилося з зачіски. Я часто дихаю, очі мої спрямовані в підлогу. 

- Елайно, - видихає він. — Я бачу, що в тебе щось сталося. Та й Блейк останнім часом ходив задумливий, часто забувався. Давай колись, що між вами сталося?

По-хорошому, мені б піти. Вигадати якусь абсурдну історію про те, що все це безглуздий збіг обставин, мені зовсім немає справи до Блейка, а насправді я просто-напросто переплутала палати. Потім я роблю глибоке зітхання; повітря зі свистом входить у мої легені, і я відчуваю, як миттєво ламаюсь. В моїх
очах блищать сльози.

- Я вагітна, - скиглю я. Стримати жалібний схлип зовсім не виходить, але мені вже байдуже. - А він... Просто вигнав мене. 

В очах Кейна стоїть справжній шок, з яким він швидко справляється, і я бачу щире здивування в його очах. 

— Ні, постривай… Ти щось неправильно зрозуміла. Блейк ніколи б так не зробив, він би не вигнав тебе.

- Та що ти знаєш! - вигукую я, зло вириваючи руку. Брови болісно згинаються, і по щоках вже котяться сльози, які я з розлюченістю витираю долонею і хитаю головою, беручи під контроль сльози, що душать горло. — Передай Кім, що зі мною все добре. Вона мені дзвонила, але я не хочу розмовляти. Будь ласка, не кажи їй нічого, я сама розповім, — я важко переводжу дихання, невидячим поглядом втупившись у стіну. — Коли буду готова.

- Добре. Тільки якщо ти пообіцяєш, що все ж таки подзвониш їй.

- Обіцяю. 

Направду кажучи, сказано це було не від чистого серця і не зовсім щиро, адже я не впевнена, чи хочу говорити про це з Кім. Я не впевнена, чи хочу взагалі з кимось про це говорити. І вже по дорозі додому я усвідомлюю одну річ: як раніше вже не буде ніколи...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍