Олена Федорова - Поза законом, Олена Федорова

Розділ 25. Несподівана пропозиція

     Ранок у закоханої парочки видався таким же чудовим, як і ніч. Їм щастило сьогодні по-великому. Жодних тобі викликів на місце події, ніякого поспіху. Нікуди не треба було йти...

     Дмитро неквапом намотував собі на палець шовковисті кучері Лоли і дивувався їхній красі. Вона лежала така сонна, така мила, з порозовілим від збентеження обличчям, що йому просто хотілося притиснути її до серця і ніколи не відпускати!

      Він пестив її обличчя, прекрасну шию, витончені ключиці... З одного боку, у нього серце стискалося від співчуття. Все-таки вона значно схудла. Її тіло було таким легким!.. Він би своїми руками задушив того злочинця, винного в автотрощі!

     З іншого боку, він знав, що щиро кохає її всім серцем. І з нею буде, справді, і в горі, і в радості, у здоров'ї та хворобі…

     - Ти така гарна! - із захопленням у голосі прошепотів він. - А які у тебе кучері!

     - У тебе – такі ж! - засміялася дівчина і в тиші почулися срібні дзвіночки.

     - А які у тебе пальчики тоненькі!

     - Головне, щоб ти не заговорив потім: "А чому в тебе такі великі вуха?", - лукаво посміхнулась Лола, зображуючи сірого вовка з казки про червону шапочку.

     - А в тебе, справді, великі вуха? - схопився з ліжка Дмитро, зображаючи жах.

     Так вони сміялися і жартували мало не до обіду, поки молодик не схаменувся.

      - Я ж зовсім забув! Я маю термінову справу!

    - Стоп, давай, хоч каву з бутербродом на доріжку! - запротестувала дівчина, не бажаючи відпускати його голодним.

    Ульяш кивком голови подякував нею, нашвидкуруч прожував сендвіч, залпом спорожнив витончену чашечку і стрімголов помчав в універсам. Адже сьогодні була неділя і всі магазини працювали до обіду.

     Невдовзі він примчав до ювелірного відділу, привітався з Лідою і запитав у неї найкрасивішу обручку.

     - Молодці! Зважилися таки! – зраділо сплеснула руками продавщиця. - Ось цей прилавок!

     Вона помахом руки покликала зраділого молодого чоловіка.

     - А який розмір у Лоли Ігорівни?

     - Лідочко, у цьому вся загвоздка! Я не знаю.

     - Слухайте, на скільки я пам'ятаю, у неї тоненькі пальчики. Думаю – сімнадцятий. Може, навіть, завеликий буде.

     - Це катастрофічно? – насторожився Дмитро.

     - Ні, зараз майстри роблять чудеса. Розтягують, звужують, якщо треба… Вам підібрати подвійні?

    Дмитро з жалем глянув на вітрину. Перед ним були виставлені обручки на будь-який смак. Широкі та скромні, вузькі. З діамантиками та без. З охоронними написами. Гладкі та рельєфні.

     Він засмучено зітхнув. Хотілося б парні. Але на них у нього не вистачало грошей.

     - Давайте, поки що одне. Але, найкрасивіше!

    Ліда розуміючи кивнула і прикрила на мить очі. Скільки разів вона мріяла про те, що ось так шукатиме для неї обручку її наречений. Але, за все життя вона так і не зустріла того єдиного і неповторного, який покохав би її щиро і ніжно, як цей лікар свою колегу.

   У сімнадцятому розмірі вона показала Ульяшу чудову обручку з білого золота з дрібним блідо-блакитним камінчиком. Побачивши його, Дмитро зрозумів – це воно. Те саме. Благородне. Гідне його Лоли. Звичайно, це не Картьє чи Тіффані. Але, теж клас! Ціна теж кусалася, хоча незрівнянно, звичайно, зі світовими брендами. Але порівняно з його зарплатою - так. Однак, для Лоли йому нічого не було шкода!

    Він згадав, як Раїса колись бажала лише Картьє. Тоді в нього теж не вистачало коштів. Однак, майбутній свекор обіцяв його влаштувати на таку роботу, щоб Дмитро міг швидко накопичити необхідну суму. Лола ж не вимагала нічого. І через це, він буде вистрибувати з  трусів, аби досягти самого найкращого для неї!

    Вручивши Ульяшу коробочку з обручкою, Ліда зраділа. Хоч хтось незабаром стане щасливим у сімейному житті. Вона ж чомусь не зазнала таких почуттів. Усім це було незрозуміло. Розумниця, красуня, грамотна!.. І постійно – сама.

      Поки Ліда займалася самокопанням, проводжаючи поглядом закоханого лікаря, вона не помічала, що сама була об'єктом пильного стеження. Темні чоловічі очі, не відриваючись, дивилися на її прекрасне обличчя через сусідню вітрину…

   Ульяш примчався до дверей Лолиної квартири і зупинився, намагаючись вгамувати божевільне серцебиття. Подзвонив і притиснув вухо до дверей. Коли почув кроки, що наближалися, випростався і перехрестився.

      Дівчина відчинила йому двері і здивувалася.

     - Швидко ж ти впорався зі своїми справами!

     - Поспішав, як міг, - зізнався той, знявши куртку і враз посерйознішав.

     - Лоло. Дорога Лоло! Мені треба з тобою поговорити серйозно.

     - Що таке? – злякано присіла дівчина.

     - Ні, ні, все гаразд. Послухай, ти – найкраще, що було в моєму житті! У мене колись була наречена. Я тобі розповідав. Але це було зовсім не те, що з тобою. Я сподіваюся, що і я для тебе – не пусте місце.

     - Звісно, ​​ні. Ти мені дуже дорогий, - обняла його за шию Лола.

     Дмитро став на одне коліно і простяг їй розкриту коробочку з обручкою.

     - Ти вийдеш за мене?

     Це реально було зненацька! Лола, навіть, дар мови на мить втратила.

     - Це - не те кільце, яке я хотів би тобі вдягнути. Але, поки що…

     Дівчина перевела погляд на обручку. Вона була прекрасна своєю лаконічністю та витонченістю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍