Курт Воннегут - Колиска для кішки

відповідав на це запитання: сліпий жах пересував ці великі каменюки.

Замок був побудований на бажання Тум-Бумви, імператора Сан-Лоренцо, божевільного чоловіка, раба-втікача. Казали, нібито Тум-Бумва знайшов зображення замку в дитячій книжці з картинками. Невесела, мабуть, була книжка.

Наїжджена колія привела нас до воріт палацу. Перед ними стирчала збудована нашвидкуруч арка з двох телеграфних стовпів з перекладиною. З середини її звисав величезний залізний гак. Ми мали проїхати попід ним. На гаку було вибито напис: «Цей гак призначений для Боконона».

Я обернувся, ще раз глянув на гак, і раптом ця гостра залізна штука нагадала мені, що я стану правителем. Тоді я цей гак зірву!

І я втішив себе думкою, що буду рішучим, справедливим і добрим правителем і мій народ процвітатиме.

Фата-морґана. Міраж!

96 Дзвіночок, книга та курка в коробці

Ми з Френком не змогли відразу побачитись із «Папою». Доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд, черговий лікар, пробурмотів, що ми маємо зачекати десь півгодини.

Отже, ми з Френком чекали у приймальні «Папиних» апартаментів, у кімнаті без вікон площею десь тридцять квадратних футів. Крім кількох грубих лав та ломберного столика, ніяких меблів. На столику стояв електричний вентилятор. Кам’яні стіни голі, ані картин, ані якихось прикрас.

Натомість на стінах через кожні шість футів було прикріплено залізні кільця на рівні семи футів над підлогою[19]. Я спитав у Френка, чи не була колись ця кімната камерою тортур.

Він сказав, що так і було, а кришка люка, на якій я стояв, — це отвір кам’яного мішка.

У приймальні нерухомо стояв охоронець. Тут же сидів священик, готовий надати «Папі» духовну допомогу, коли знадобиться. Біля нього на лаві лежали дзвіночок, яким скликають до столу, кругла картонка для капелюха з пробитими в ній дірками, Біблія та кухонний ніж.

Він пояснив мені, що в картонці сидить жива курка. Поводить себе тихо, сказав священик, бо він дав їй заспокійливе.

Як усі громадяни Сан-Лоренцо віком більше двадцяти п’яти, священик виглядав щонайменше на шістдесят. Він розповів, що звуть його доктор Вокс Гумана[20], це ім’я йому дали на згадку про органну трубу, яка влучила в його матінку в 1923 році, коли підірвали собор Сан-Лоренцо. Хто був його батько, додав він не соромлячись, залишилось невідомим.

Я спитав, до якої християнської секти він належить, і відверто зауважив, що курка й кухонний ніж, на мій погляд, — дещо дивні інновації в християнському богослужінні.

— Дзвіночок я ще можу вважати доречним, — додав я.

Доктор виявився чоловіком розумним. Він показав мені свій диплом, виданий Університетом Західної півкулі з вивчення Біблії в місті Літл-Рок[21], Арканзас. Він знайшов оголошення цього закладу в журналі «Популярна механіка». За його словами, девізом університету було:

ВТІЛИМО РЕЛІГІЮ В ЖИТТЯ!

Доктор сказав також, що він сприйняв цей девіз як власний, це мало пояснити наявність курки та ножа.

— Довелось шукати власний варіант християнства, — сказав він, — оскільки католицьку та протестантську віру було заборонено разом із боконізмом. Оджа, — пояснив він місцевим діалектом, — коори гожеж бууди грістіян у даких ов-стааб-інаг, маййеж снайди шоос ноове.

Це мало означати: «Якщо хочеш бути християнином за таких обставин, маєш знайти щось нове».

Тут із «Папиної» спальні вийшов доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд. Виглядав він дуже німецьким і дуже втомленим.

— Тепер можете зайти до «Папи».

— Ми будемо обережні, щоб не втомити його, — пообіцяв Френк.

— Якщо б ви змогли його вбити, — сказав фон Кеніґсвальд, — він був би вам вельми вдячний.

97 Смердючий християнин

«Папа» Монсано лежав в обіймах своєї невблаганної хвороби на позолоченому ліжку, зробленому зі шлюпки: кермо, причальний канат, кочети — все-все було золотим. Це колись була справжня рятувальна шлюпка з Бокононової старої шхуни «Пантофельки». Саме на ній Боконон з капралом Мак-Кейбом прибули до Сан-Лоренцо в давні часи.

Стіни кімнати були білі. Але від «Папи» пашіло таким болем та жаром, що стіни здавались розпеченими до червоного.

Він лежав оголений до пояса, його вузлувате черево лисніло від поту й тремтіло, мов обірване вітрило.

На шиї хворого висів ланцюжок з циліндриком, не більшим від гвинтівкової кулі. Я подумав, що в тому циліндрику сховано якийсь амулет. Я помилявся. Там лежав уламок льоду-дев’ять.

«Папа» не міг говорити. Він цокотів зубами й нерівно, важко дихав. Голова «Папи» була відкинута, мов в агонії, на ніс шлюпки.

Поряд з ліжком стояв ксилофон, очевидно, Мона вчора ввечері намагалась пом’якшити страждання Папи музикою.

— «Папа»?.. — прошепотів Френк.

— Прощавайте, — видихнув «Папа». Він витріщав очі, але нічого не бачив.

— Я привіз до вас друга.

— Прощавайте…

— Він стане наступним президентом Сан-Лоренцо. Набагато кращим президентом, ніж я.

— Лід! — простогнав «Папа».

— Він просить льоду, — пояснив фон Кеніґсвальд. — Але коли ми приносимо лід, він його не хоче.

«Папа» закотив очі. Розслабив шию, переніс вагу свого тіла на спину. Але в наступну мить він знов напружив шию.

— Не важливо, — сказав він, — хто є президентом…

— Сан-Лоренцо? — додав я.

— Так, Сан-Лоренцо, — погодився він і криво посміхнувся через силу. — Щасти тобі!

— Дякую, сер.

— Це не важливо! Боконон. Дістаньте Боконона.

Я задумався, що на це відповісти. Я не забув, що заради щастя народу Боконона треба постійно ловити, але не можна впіймати.

— Я його зловлю.

— Скажи йому…

Я нахилився ближче, щоб почути, що «Папа» хоче переказати Боконону.

— Скажи йому, що я шкодую, що не вбив його, — сказав Папа.

— Скажу.

— Ти вб’єш його.

— Авжеж, сер.

Папа спромігся оволодіти своїм голосом настільки, щоб надати йому владного звучання.

— Це треба зробити насправді!

Я нічого не відповів. Мені аж ніяк не хотілося будь-кого вбивати.

— Він каже народові неправду, тільки неправду. Убий його та навчи народ правди.

— Авжеж, сер.

— Ти й Гоніккер навчіть людей науки.

— Авжеж, сер. Так ми й зробимо, — пообіцяв я.

— Наука — це магія, що справді працює.