Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-6.1-

— Я розумію він, а ти? Про що думав ти? — допомагаючи мені піднятися, шипить Ораторка, розглядаючи мої ушкодження.

— Тільки не кажи, що хвилювалася за мене, — ціджу крізь зуби, пильно вдивляючись у міміку жінки. Перед очима ще пливе від ударів, і я примружуюся. Єва демонстративно закочує очі, відкидаючи голову назад, важко зітхає.

— Та мені байдуже, здохнеш ти чи ні, я думаю тільки про Тимура, він тільки зустрівся з батьком. Якщо з тобою щось станеться, як він буде почуватись? Ти про це подумав? — пояснює свою поведінку Ораторка. Від її промови мене починає перевертати всередині, і я в пориві люті висмикую свій лікоть з її рук.

— Кіме, — кричу на весь зал, — вона, — показую на Ораторку, — повинна дочекатися мене на виході. Відпустиш — виб'ю мізки! Ясно?! — останнє слово гаркаю з такою силою, що Ораторка смикається. Стерво, байдуже їй!

Злість, гнів і обурення заволодіти мною цілком. На її слова не реагую, розвертаюся і йду в роздягальню. Хоча дуже хочеться повернутися і схопити цю сучку, нагнути раком і трахати, поки мізки не стануть на місце. Змія! Відьма, приворожила мене, а сама тікає за першої можливості. Ні, я скоро покажу тобі твоє місце!

Стою в душі під потоками води та прокручую слова Єви. Вона має рацію, чорт забирай, знову! Коли погоджувався на бій, я не думав про те, що зі мною може щось статись. Мені навіть на думку не спало, що син може хвилюватися за мене. Я просто ще не звик до статусу батька. 

Мені потрібно стати більш відповідальним та оберігати своє дитя, і ще потрібно вбити в голову його матері, що вона — моя. І якщо перше здається не таким вже й важким, то другий пункт, мабуть, дорівнює теоремі, яку не так легко вирішити. Це як стукати в кам'яну стіну пальцем.

Пробув я в душі хвилин двадцять, прокручуючи в голові, як краще вчинити. Нарешті прийнявши рішення, швидко одягаюся і виходжу на вулицю. Ораторка стоїть біля своєї машини зла як пантера. Мої хлопці оточили її автомобіль, перегородивши шлях. Кім тримає у руках сумочку жінки, не зводячи з неї очей.

— Бичара, ти взагалі знахабнів! Мене, до речі, вдома син чекає! — верещить на весь квартал Єва. Зціпивши зуби, широкими кроками наближаюся до жінки. Підходжу до Кіма і вихоплюю сумочку, чіпляю жінку за лікоть і тягну за собою. 

Обходжу машину Ораторки та відчиняю передні двері з боку пасажира. Показую очима, щоб сідала — не хочу з нею розбиратися при охороні — можу не втриматися і зробити те, що не для їхніх очей. І взагалі, хто знає, де ці журналюги!

— Нізащо! — висмикує лікоть із захвату, схрещуючи руки на грудях. Фиркає і відвертає голову вбік. Роблю крок назустріч, зупинившись впритул до гарячого та ароматного тіла. Доторкнувшись носом до волосся, роблю кілька жадібних вдихів.

— Ягідко, ти або сідаєш зараз там, де я сказав, або я при всіх нагну тебе і трахну! — виштовхую крізь зуби, стримуючи свою злість. Реакції немає, навіть не ворухнулася. — Швидко! — гаркаю над вухом і сам силою заштовхую у салон автомобіля. Дивиться на мене поглядом повним люті й ненависті, кидаючи невидимі шипи. Не реагує. Нагинаюся і пристібаю сам ремінь безпеки, зупиняючись за міліметр від її губ. Стриматись сили немає, і я вимовляю, обпалюючи своїм подихом жіночі губи:

— Брикатися поки можеш, скоро твій опір буде працювати тільки в нашому ліжку! — шепочу. Впиваючись поглядом у губи, повільно підіймаю очі, поки не досягаю бурштинового відбиття.

— Мріяти не шкідливо! — грубіянить ця сучка. Губи самі розпливаються в усмішці, і я одразу починаю шипіти від болю. Добре поколотив мене Амерін! Тільки тепер починаю відчувати, як ломить все тіло і ниють кістки.

— Ти свою морду бачив, Казанова? Хоч біля дитини не з'являйся, злякається ще такого вовкодава! — відвертаючи від мене голову, обурюється мама мого сина.

Відхиляюся, відходжу на крок назад і зачиняю голосно двері.

— Їдеш за нами! — кидаю Кіму на ходу, швидко обходжу автомобіль і сідаю за кермо. Ораторка, хмикнувши, схрещує руки на грудях.

— Говори! — дивлячись на її незадоволений вигляд, вимовляю я. Відкриваю сумочку і витягую ключі від автомобіля.

— Мені цікаво, як ти через свій “ліхтар” будеш бачити дорогу. Чи будеш їхати як у тумані, дотримуючись білої смуги? — фиркаючи, щебече ця сучка. Роблю ривок, нахилившись досить близько до жінки. Очі починають блукати обличчям, куточки губ повзуть вгору, і я кінчиком носа натискаю на її маленький носик.

— Ягідко, попереджаю, моє терпіння не безмежне! Краще прибережи сили, вони тобі знадобляться! — хриплю низьким голосом від збудження. У штанах стає тісно до болю, і мій мозок починає закипати від похоті. Ораторка, не відводячи очей, вигинає один кутик губ в усмішці й шепоче, небезпечно наблизивши свій апетитний ротик до мого:

— Звісно, але тільки не для тебе! — видихає, обпалюючи мої губи своїм гарячим подихом. — Ми їдемо, чи ні? — як гиркне, я навіть відхилився від несподіванки. Скажена!

Хмикаю та заводжу автомобіль. Повільно виїжджаю на майже порожню трасу, плавно додаючи швидкості. Ораторка мовчить і дивиться вперед. Правильно, краще так, а то гавкає без перестанку колючими словами.

Тільки коли спідометр підіймається до цифри сто, ораторка починає обурюватися:

— Ти швидкість зменш! Шумахер! — бубонить Ягідка собі під ніс, немов незадоволена бабця, від чого у мене губи розпливаються в усмішці. Тепло розтікається в грудях від вигляду жінки й того, що вона поруч зі мною, хоча і не з доброї волі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍