Аня Стар - (не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар

Глава 16

— Це вже другий келих вина... — гордовито зауважив Річард Буршьє, спостерігаючи своїми карими очима за принцесою.

Дівчина вочевидь почувалася некомфортно, хоча й була непогана зовні.

Вікторія коротко глянула на свого співрозмовника. Середнього зросту і дуже світлий блондин, немов він не був людською істотою. Занадто яскравий і водночас такий затиснутий умовностями аристократії.

"Нудно, нудно, приречено..."

Про себе прорекла дівчина. Вона досі відчувала печіння в потилиці. Їй до нестями хотілося обернутися й послати нахабі свій лютий погляд, але впевнений дотик до її долоні відвернув від негативних роздумів.

— Зробіть честь, ваша високість... —  Річард підняв її руку, вже маючи намір закружляти в рятівному від вимушеного з ним спілкування в танці. Однак упевнений, низький голос Редкліффа Фейта обірвав цю затію на корені.

—  Шкодую... — з нахабством промовив він, — Але цей танець уже обіцяний мені.

Вікторія навіть не встигла поставити порожній келих на тацю офіціантові, розкриваючи губи в здивованому вдиху. Вона просто не змогла підтвердити слова порушника свого спокою, тому як китайська іграшка слухняно кивнула головою, ляскаючи в шоці зеленими очима.

Фейт скористався збентеженням обох і спритно перехопив долоню Вікти, відібравши її в супротивника.

— Не цього разу, приятелю, — награно-дружелюбно проворкував Ред, відводячи свою "милу жертву" далі до танцюючих пар.

— Ти зовсім... збожеволів? — прошипіла дівчина через кілька хвилин, коли вони почали кружляти під красиву мелодію Dario Marianelli.

Вона подивилася в бік присутніх лордів. Мама якраз розмовляла з батьком, тим самим відволікаючи його від спостереження за процесом знайомства можливого майбутнього подружжя.

Благо, що Річард не побіг скаржитися з істерикою скривдженого хлопчиська, а просто перейшов до діалогу з літньою герцогинею.

— Краще спасибі мені скажи, чи мені варто повернути тебе до цієї білявої няшки? — з ноткою гніву перепитав Редді. Він досі не розумів своєї реакції на залицяння цього високошляхетного тюхтія. А ще йому хотілося мовчки відвести свою відьму звідси, подалі від цікавих, жадібних очей.

Тому чоловік не помітив, як сильніше притиснув дівчину до себе. Мобільний телефон у кишені його штанів завібрував, попередивши про повідомлення.

— Просто залиш мене в спокої, інакше в тебе самого будуть неприємності, — обурилася Вікта, намагаючись відшукати поглядом подругу. Однак про себе була змушена визнати факт, що компанія Фейта миліша за сухощавого альбіноса.

Вони трохи сповільнилися в русі, поки Редді читав послання від свого друга. На його обличчі заграла задоволена усмішка, яка розбавила сувору брутальність дозою чарівності.

—  Ходімо швидше, —  коротко наказав він, спритно лавіруючи між танцюючими гостями.

—  Стоп! Куди і що взагалі відбувається? — Вікта намагалася зупинитися, але Фейт просто зносив її в бік однієї з великих кімнат відпочинку. Там розташовувалися столики для покеру, які чекали на прихід високопоставлених панів.

—  Ти хочеш злиняти звідси? — швидко запитав хлопець, відкидаючи рукою назад пасма чубчика.

—  Ну, я...

— Слава все організував, і твоя подружка Хлоя чекає на нас, — з легким роздратуванням підтвердив Редді, — Треба поспішати, доки ці чорти не завалилися в карти по рубатися, — він більш упевнено підводив принцесу до широких різьблених дверей, де на них чекав дворецький, підкуплений Ісаєвим.

— Це ти мого батька чортом обізвав? — журилася Вікта, уже з пустотливим блиском в очах, — Ти хоч сам розумієш, як глибоко вступаєш у лайно з такими словами? — її серце вистрибувало з грудей, а тіло було готове здійнятися від відчуття ризику й небезпеки.

"Оце так прийомчик..."

Вікта міцніше притискала до грудей свою крихітну сумочку з гребенем і мобільником, яка чудово пасувала до її невагомої сукні.

— Не боюся. Тим паче в клубі нічого з тобою не станеться. Я потім доставлю тебе цілою і неушкодженою додому. Якщо потрібно, відповім перед твоїми батьками, заприсягнуся, що пальцем до тебе не доторкнувся. Взагалі визнай: компанія зі мною і не тільки, куди краща, ніж спостерігати за кирпатим носом вибіленого півня, — Редді продовжував міцно тримати її за руку, проходячи в тихе приміщення з приглушеним світлом.

Службовець коротко вклонився їм і провів до запасного виходу, яким користувалися тільки наймані працівники королівського двору.

Вікта пирснула зі сміху, після його слів про порівняння Річарда з домашнім птахом. Вона подумала написати мамі про своє рішення прогулятися з друзями і попередити, щоб вона не хвилювалася, а потім в її голову несподівано оселилася дивна, хвилююча думка, що він, Редкліфф Фейт знову її врятував. Як і те, що їй, принцесі Ертон, не страшно довіритися тому, хто, міцно тримаючи за руку, веде її просто в невідомість, руйнуючи всі її попередні принципи і правила...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍