Бернард Вербер - Її величність кішка

Чоловік у блакитних окулярах, здається, вельми сором’язливий: коли говорить з моєю служницею, в нього бігають очі та заплітається язик, настільки Наталі вразила його. Я відчуваю, що між ними щось відбувається. Ми, коти, одразу зауважуємо обмін енергіями між самицями й самцями, незалежно від виду.

Філіп розповідає трохи більше про цього чоловіка:

— Саме Роман розробив електричну систему захисту навколо кампуса. Він також один із передових винахідників нашого університету. Він палкий прихильник ідеї збереження знань. На його думку, все, що не записано у книжці чи в пам’яті, піде в забуття, а все, що забулося — наче й не існувало ніколи.

Мені до вподоби ця ідея. Піфагор перекладає їхню розмову й зауважує:

— Саме тому він став енциклопедистом. А знаєш, що найцікавіше? Це він виклав ЕВАЗ в інтернет.

— Нагадай-но, що таке ЕВАЗ?

— Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання. Пригадуєш той сайт, про який я часто згадую? На ньому повно інформації з історії, біології, фізики, психології.

— Як сталося, що чимось настільки важливим займається лише одна людина в світі?

— Думаю, Роман — нащадок автора ідеї. Окрім ЕВАЗ, Роман зібрав і інші енциклопедії: Universalis, Britannica, «Енциклопедію» Дідро, колекцію безлічі текстів із Вікіпедії. До цього він додав сотні тисяч фільмів, музики, книжок з усіх країн та епох. Він назвав її РЕВАЗ, де «Р» означає «розширена». Це такий собі резерв усього, що він вважає найцікавішим та найдовершенішим людським спадком.

Мені страшенно до вподоби ця ідея. Піфагор додає:

— Він стверджує, що вся ця інформація записана на приладі, який може поміститись у долоні.

— У людській долоні? Можна поглянути на цю портативну РЕВАЗ?

— Наталі якраз запитала його про це.

Роман Веллс вагається. Видно, що він хоче відмовити. Проте у ньому вирують емоції до цієї жінки, сильніші за його принципи.

Він відкриває сейф, дістає звідти USB-накопичувач завбільшки з мій язик. Це прилад темно-синього кольору з білою зіркою. Я не можу приховати розчарування:

— Оце і є вся людська спадщина?

Піфагор уважно слухає хранителя пам’яті, потім перекладає:

— Роман каже, що це витвір мистецтва в єдиному екземплярі, який вони розробили тут в університеті. На цьому накопичувані один зетабайт інформації.

— Що таке зета?

— Це одиниця вимірювання. Пригадай мою розповідь про USB-накопичувачі: 1 мега містить мільйон октетів, і гіга — мільярд. А зета це… мільярд гіг. А отже, мільярд мільярдів октетів.

Хм, виходить, це багато-багато-багато.

— Він каже, що цей прилад захищений титановою оболонкою, яка робить його міцним, куленепробивним, водостійким, здатним встояти перед тиском, випромінюваним, радіацією, ядерним вибухом.

Чоловік у блакитних окулярах на мить дає Наталі потримати скарб, обережно ховає його в сейф і зачиняє на замок.

Ми виходимо. В університеті повсюди гарно пахне. Ніде немає нестерпного смороду гнилизни, трупів чи спаленої деревини, що заповнювали собаче село. Тут пахне соснами й лавандою. Кругом над квітучими боскетами гудуть бджоли. І жодної мухи.

Люди усміхаються, такі спокійні, наче не відають про жахи, що відбуваються за стіною. Вони створили рай, сад, оточений мурами, навіть якщо ці мури повиті електричним колючим дротом.

Я впізнаю фруктові дерева за ароматом: лимонне дерево, груша, черешня, інжир. Поблизу розкинулись виноградники, поля, де ростуть помідори і баклажани.

Ми прямуємо до їдальні на сніданок. Ми тут єдині коти. Моя служниця сідає навпроти Романа Веллса.

Піфагор слухає їхню розмову і перекладає для мене:

— Роман розповідає про свого прадіда, професора Едмонда Веллса. Він був біологом, спеціалізувався на мурахах. Він дуже боявся втратити пам’ять, тому записував усі свої відкриття: спочатку на папері, потім у книзі, потім у комп’ютерному файлі. Цей файл став сімейною реліквією, що переходила від покоління до покоління, кожне з яких додавало щось своє. Роман Веллс отримав освіту фізика та інформатика і винайшов нову науку — науку енциклопедій, яку назвав «енциклопедологія». Він навчав студентів у Орсеї стискати якомога більшу кількість інформації. Коли почалася громадянська війна, він тут же передбачив усі ризики та прискорив місію, боячись, що людство втратить пам’ять. Так з’явилася РЕВАЗ.

— Інакше кажучи, доки в людей буде цей USB, доти в них буде доступ до знань, які вони накопичували протягом тисяч років.

— І досить лише підключити його до комп’ютера, щоб люди згадали про свої минулі відкриття і здобутки.

— Люди і навіть… як сказати? Як латиною буде «коти»?

— Корінь слова — felis.

— То замість людства скоро буде «втіха»?

Піфагора вражає моя знахідка.

— Втіха? Кумедно, що ти видумала саме це слово, бо в людей воно має інше значення: воно означає стан повного щастя.

Я мрію встановити втіху у Всесвіті.

— Вони сказали, що на світі вцілів один мільярд людей, а як думаєш, якою була б чисельність втіхи?

— За останніми підрахунками з інтернету, нас, котів, п’ятсот мільйонів — чотириста п’ятдесят мільйонів домашніх котів та п’ятдесят мільйонів диких.

— То боротьба за першість буде точитися між мільярдом людей, п’ятьмастами мільйонами котів і… скільки на Землі щурів?

— До кризи було близько тридцяти мільярдів; але після занепаду людства кількість мала подвоїтись.

Його відповідь дає мені зрозуміти масштаби загрози. Людство та втіха вироджуються, а «щурство» переживає демографічний вибух.

Я майже шкодую, що завела про це мову. Намагаюся швидко знайти іншу тему й відволіктись. Поглядаю на двох людей, що спілкуються побіля нас. Він усе ще соромиться, вона недовірливо дивиться, але вони хоча б говорять. Я питаю Піфагора:

— Думаєш, ці двоє пересплять?

— Жартуєш? Залицяння в людей — це довгий, майже нескінченний процес: воно може тривати днями, а інколи навіть тижнями чи місяцями, перш ніж самець наважиться сказати про своє бажання і самиця прийме його.

Думаю, мій друг перебільшує. Він завжди хотів вразити мене, викривляючи інформацію про світ людей.

— Як думаєш, у професора Веллса є шанси?

— Звісно.

— І як він переконає її?

— Розмовою. Розумієш, ідея в тому, щоб не показувати бажання. Саме це найскладніше, ба навіть парадоксально: щойно самиця відчуває бажання самця, її власний потяг згасає і вона його відштовхує.

— Дурниця якась.

— Але так треба. Вона не хоче здаватися легкодоступною, ладною віддатися першому-ліпшому.

Ці люди все ж занадто складні істоти. Тепер я розумію, чому їхнє розмноження займає стільки часу.

— Це заспокоює самця, для нього — чим важче завоювати її, тим вона цінніша, — додає мій компаньйон, великий експерт із людського розмноження.

Я чухаю за вухом правою лапою.

— Невже? Тоді як вони контролюють статевий потяг?

Піфагор шепоче мені на вухо.

— У них є порнографічні фільми…

— Що-що? Що це таке?

— Люди, чоловіки і жінки, записують себе на відео під час сексу, і