Айріс Мердок - Чорний принц, Айріс Мердок

про вас, але думав про неї. Не можу пояснити, як боляче мені було. Це, мій дорогий, ще одна причина, чому я потребую вас. Бредлі, ми повинні укласти альянс, що збережеться навіки. Ніщо інше не допоможе мені, лише ви допоможете. Мені доведеться жити з чоловіком і щосили миритися з його зрадами й кепською вдачею, про які не знає та в що не повірить ніхто сторонній, навіть ви; а ще миритися з моєю власною одвічною ненавистю — складовою мого кохання. Я не здатна, не можу пробачити. Того дня, коли я лежала, натягнувши простирадло на вкрите синцями лице, я уклала угоду із самим дияволом. І все одно я люблю свого чоловіка. Хай як це дивно і хіба вдасться зберегти при цьому здоровий глузд? Ви мусите допомогти мені. Ви єдиний, хто знає правду й може зрозуміти її, хоча б почасти, і я люблю вас тією особливою любов’ю, на яку ви мусите відповісти взаємністю. Між нами виник зв’язок, який неможливо зруйнувати, а ще — обітниця мовчання. Я ніколи не обмовлюся про наш «альянс» Арнольдові та знаю, що ви вчините так само. Бредлі, тепер я хочу побачити вас якнайшвидше й бачити часто. Ви мусите забрати Прісциллу від Крістіан і привезти її сюди; тоді зможете навідувати її тут, а я доглядатиму за нею. Будь ласка, зателефонуйте мені вранці. Я підкину вам цього листа дуже рано, а потім повернуся додому. Якщо Арнольд буде вдома, коли ви телефонуватимете, я відповім звичайним тоном, ви одразу все зрозумієте й зателефонуєте пізніше. Ох, Бредлі, я так сильно потребую вашого кохання, віднині й назавжди я покладаюся на вас. Люблю, люблю вас,

Р.

Р. S. Я прочитала відгук і надсилаю його із цим листом. Гадаю, вам не варто його видавати. Це б дуже образило Арнольда. Ви з ним мусите любити одне одного. Це дуже важливо. Ох, допоможіть мені не втратити глузду.

Це емоційне й заплутане послання водночас стурбувало, зворушило, роздратувало, задовольнило й страшенно налякало мене. Що це нове й видатне відбувається зі мною і які воно матиме наслідки? Чому жінкам обов’язково робити все таким визначеним? Чому б їй не дозволити нашому дивному досвіду зберегти трохи своєї приємної невизначеності? Я й сам уявляв її «союзником» проти (проти?) Арнольда. Але вона висловила цю жахливу ідею вголос. І якщо я маю втратити глузд від того, що між Арнольдом і Крістіан щось є, чи допоможе мені, якщо Рейчел теж збожеволіє? Тепер я злякався цих її «потребую». Нині мені надзвичайно хотілося побачитися з Арнольдом і щиро побесідувати з ним, можливо, навіть погорлати одне на одного. Але тепер щира бесіда з Баффіном видавалася мені майже неможливою. У цілковитому сум’ятті я просто там, де стояв, сів на стілець, щоб усе обміркувати. Задзвонив телефон.

— Привіт, Пірсон! Це Гартборн. Я збираюся влаштувати невеличку вечірку для народу з бюро.

— Невеличке що?

— Невеличку вечірку для народу з бюро. Хотів запросити Бінґлі, Метсона, Гайдлі-Сміта, Калдікотта й Дайсона, звісно, з дружинами, а ще міс Веллінґтон, міс Сірл і місіс Бредшоу…

— Чудово.

— Але хотів переконатися, що ви зможете прийти. Між іншим, знаєте, ви будете в нас почесним гостем!

— Дуже люб’язно з вашого боку.

— Тепер скажіть мені, який день вас улаштовує, і я візьмуся за запрошення. Усе буде, як у старі добрі часи. Люди так часто питають про вас, от я й подумав…

— Мене влаштує будь-який день.

— Понеділок.

— Гаразд.

— Добре. Тоді в мене о восьмій годині. О, до речі, мені запрошувати Ґрей-Пелема? Він прийде без дружини, тож усе буде гаразд.

— Добре, добре.

— І я хотів би ще домовитися з вами про обід.

— Я вам зателефоную. У мене зараз немає під рукою записника.

— Домовилися, не забудьте про вечірку, обіцяєте?

— Я запишу собі. Красно дякую.

Щойно я поклав слухавку, хтось подзвонив у двері. Я підійшов і відчинив. Це була Прісцилла. Вона промаршувала повз мене до вітальні й одразу ж зайшлася слізьми.

— О Господи, Прісцилло, припини.

— Ти хочеш лише, щоб я припинила плакати.

— Гаразд, лише цього й хочу. Припини плакати.

Вона відкинулася у великому «Гартборновому» кріслі й насправді припинила. Її волосся було жахливо сплутаним, темний проділ зиґзаґом перетинав голову. Сестра лежала в кріслі мляво, негарно розчепіривши ноги й роззявивши рота. Одна панчоха мала дірку на коліні, і крізь неї маленьким горбочком випиналася рожева, з плямками плоть. — Ох, Прісцилло, мені так шкода.

— Так. Хай тобі буде шкода, Бредлі. Гадаю, ти маєш рацію. Мені краще повернутися до Роджера.

— Прісцилло, ти не можеш…

— Чому ні? Ти змінив думку? Увесь час торочив, що мені варто повернутися додому. Ти казав, що він такий нещасний і будинок занедбаний. Гадаю, я потрібна йому. І це мій дім. У мене немає іншого. Можливо, тепер він краще до мене ставитиметься. Бредлі, я думаю, що божеволію, втрачаю розум. Як це відбувається, коли люди божеволіють? Вони розуміють, що втрачають глузд?

— Зовсім ти не божеволієш.

— Думаю, я ляжу, якщо ти не проти.

— Вибач, я досі не застелив гостьове ліжко.

— Бредлі, твоя шафка здається якоюсь інакшою. Щось зникло. Куди ти переставив ту пані на водяному буйволі?

— Пані на водяному буйволі? — Я подивився на порожнє місце, де чогось бракувало. — А, так. Я віддав її. Подарував Джуліан Баффін.

— Ох, Бредлі, як ти міг, вона була моя, моя! — Прісцилла тихенько застогнала, і знову потекли сльози. Сестра заходилася безрезультатно нишпорити в ташечці, намагаючись знайти носовичок.

Я згадав, що формально вона мала рацію. Багато років тому я подарував фігурку пані на водяному буйволі Прісциллі, а потім знайшов цю гарненьку дрібничку в одній із її шухляд і поцупив.

— Ох, люба! — Я відчув, що шаріюся точнісінько, як описала Рейчел.

— Ти навіть не зміг зберегти її для мене.

— Я поверну її.

— Я дозволила тобі взяти фігурку лише тому, що могла навідувати її тут. Мені подобалося навідувати її тут. Тут було її місце.

— Мені страшенно шкода…

— Я ніколи більше не побачу своїх прикрас, а тепер навіть вона зникла, моя остання люба дрібничка зникла.

— Прошу, Прісцилло, я справді…

— Ти дав її тій зіпсованій дівці.

— Вона попросила. Я справді поверну її, будь ласка, не переймайся. А тепер, прошу, ляж у ліжко й відпочинь.

— Вона була моя, ти подарував її мені.

— Знаю, знаю. Я принесу її назад, а тепер давай, можеш лягти в моє ліжко.

Прісцилла рушила до спальні й одразу ж упала на ліжко.

— Ти не хочеш роздягнутися?

— Який у цьому сенс? Який сенс у