Микола Олександрович Дашкієв - "Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв

на Щеглова так, наче хотів проникнути в найглибші тайники його душі. А той сказав серйозно й щиро:

— Джек, це правда. Розповідайте, що ви затіваєте? Удвох — легше.

Ще кілька секунд Петерсон мовчав, обмірковуючи всі «за» і «проти». Надів «радіошолом», послухав… Потім поманив до себе Щеглова:

— Інтегратор треба не знищити, а використати!.. Записати на плівку найсвітліші людські почуття, найкращі поривання, зафіксувати електромагнітні коливання радості й незлобливості. А потім з допомогою цього інтегратора… опромінити увесь світ!

Так ось що вигадав оцей дивак!.. Щеглов ледве стримав посмішку.

— З молитвою — проти бомб і куль?!

— Ні, з інтегратором! — твердо відповів Петерсон. — І для здійснення цього величного завдання треба насамперед захопити «випромінювач влади»!

— А це що за штука?

— Це — новий інтегратор надзвичайної потужності. Завтра вранці Харвуд його досліджуватиме… На людях… Маю всі підстави вважати, що на нас з вами.

Отут Петерсон і переказав Щеглову підслухану розмову.

Довгий час обидва сиділи мовчки: становище справді було кепським.

— Де той «випромінювач»? — тільки й запитав Щеглов.

— Здається, у другому корпусі. Там була якась лабораторія, куди нікого з нас не пускали.

— Гаразд, — сказав Щеглов. — Беру цю справу на себе. Тільки прошу: не втручайтесь і не перешкоджайте. А зараз — лягайте спати.

Петерсон знизав плечима. Він уже пошкодував, що розповів колезі про грізну небезпеку.

Розділ XIX
КОЛИ ПСУЄТЬСЯ МОТОР

Містер Харвуд зайшов до своєї спальні в чудовому настрої.

Все йшло гаразд. Кніпс побоявся виступити проти Паркера і задовольниться подачкою в кілька сот тисяч доларів. Паркер сьогодні остаточно погодився відкрити необмежений кредит на побудову заводу інтеграторів одразу ж після випробування «випромінювача влади». Джонсон повідомив, що вилетить з Сінгапура опівночі,— раніше цього часу вивозити чорношкірих з тюрми на аеродром просто небезпечно.

Отже, ще день-два — і прощай, клята Малайя!

Як добре, що немає вже ні Вагнера, ні Сміта, — менше мороки.

От тільки Бетсі… Трохи шкода: вона таки гарненька. Але хай: переказиться та й зрозуміє, що шлюб Генрі Харвуда з Едіт Паркер, яку навіть її власний дядько називає «банькуватою жердиною», є просто одним із видів комерційної угоди. Після весілля молодожони дістають повну свободу, дій, — тоді можна зустрітися й з Бетсі Кніпс. Дівчатко хоче потриматися за корону «цариці космосу». Він може запропонувати їй таку втіху… за невеличку платню, звичайно!

Харвуд реготнув і вигукнув:

— Чен, ванну!

Кандидат у «володарі всесвіту» дуже дбав про своє здоров'я. Нещодавно він прочув, що одна з видатних вчених Радянського Союзу, місис Лєпешінскі, пропонує використовувати звичайну питну соду для зміцнення нервової системи та посилення обміну речовин у організмі. Тепер щодня, перед тим як лягти спати, Харвуд приймав содові ванни і був задоволений з результату дії цього простого засобу.

— Чен, ванну!

Уже вдруге наказує Харвуд, та чомусь не чує у відповідь шанобливого: «Готова, містер!» Що це сталося з косооким? Адже такого запобігливого лакузи, як запевняє губернатор, не знайти на всю Малайю!

Харвуд просидів ще кілька хвилин і вже почав нервувати, як у двері нечутно прослизнув Чен. Він був такий блідий і переляканий, що Харвуд аж схопився з місця:

— Що трапилось?

— Я… я…

— Ну, що — ти?.. Що? — роздратовано вигукнув Харвуд.

— Я… не приготував ванну…

— Х-ху! — Харвуд витер піт, але і взнаки не давав, що ладен зареготати з розпачу китайця. — В отаку спеку не приготувати ванну? Та що це, зрештою?!

Коли б це трапилось якогось іншого дня — Харвуд, напевне, розгнівався б не на жарт: ще цього бракувало — позбавляти себе комфорту через неуважність тубільців! Щось надто часто почало у них все псуватися — мотори, трансформатори, автомашини.

Але сьогодні Харвуд був настроєний досить лагідно: та біс з ним! Устаткування за три роки в оцьому гнилому повітрі й справді може вийти з ладу. Ремонтувати його, звісно, ніхто не буде. Через день-два увесь маєток, а головний інтегратор насамперед, перетвориться на пил і вугіль… На Чена Харвуд нагримав для годиться. Китаєць злякався, аж затремтів. Це й добре, — отакими й повинні бути ті «люди-роботи», які забезпечать золотий вік нечисленним обранцям!

…Та коли б Харвуд позирнув у цей час на свого служника, він би вкрай розчарувався в своєму ідеалі «живих машин».

Ледве Чен-Старший вийшов з будинку, як його обличчя прибрало спокійного й зосередженого вигляду.

Рабська покора, принизливе самознущання — все лишилося там, у кімнаті того, хто вважає себе за пуп землі. Він звик плазувати перед сильнішими і дуже любить, коли перед ним плазують слабі. То хай же бос вважає Чена за стеблинку, яка хилиться від подиху вітру, за мокрицю, яку можна розтоптати в першу-ліпшу мить. Хай!.. Містер Харвуд навіть не підозріває, що на нього чекає доля всіх попередніх хазяїв Чена-Старшого. Його повісять партизани, як повісили свого часу японського генерала Кането Фурухаші, колишнього губернатора Макдональда Бейлі і ще кількох злочинців!

Не варто було б дратувати містера передчасно. Хай купався б собі в соді, — все одно це не продовжить йому віку, коли буде проголошено вирок народу.

Тільки позавчора довелося послати з шифрограмою останнього голуба, а сьогодні товариш Чеклоу попросив негайно надіслати на базу дуже важливе повідомлення. Таке важливе, що коли його не доставити вчасно, то загинуть сотні, а може й тисячі людей. Отже, треба йти на риск.

Існував один вихід з Грінхауза, — вихід, про який зовсім забули і Сміт, і Харвуд, — труба водопроводу.

При будівництві оцих лабораторій виявилося, що найзручніше місце для закладання артезіанського колодязя знаходиться метрів за двісті од головного корпусу Грінхауза. Від цього колодязя проклали трубу на значній глибині в землі до великого