Ганна Малігон - Навчи її робити це

Наполохані голуби здійнялися, доповнивши нічну драму шурхотом сивих крил, полетіли врозтіч, кілька сонних птахів зачепили Лізине волосся і плече, і вона, збентежена й налякана, не втримавши рівновагу, захиталася й полетіла з ними, навіть не почувши Мартиного крику. А може, й не було ніякого крику, тільки спокійна усмішка людини, яка завершила свою справу. І хтозна, чи був Лізин політ скований крижаним страхом, чи покинула вона дах у блаженному спокої, вірячи, що ось-ось неподалік з’явиться тінь Білого Хлопчика, що підхопить її й понесе в далекі ірландські гори, щоб навіки зробити повелителькою однорога. Тривожне лице повного місяця зайшлося червоним відтінком – чи то від сорому, чи від безсилої люті. Десь далеко спалахнули й розсипалися вогники – цинічне місто салютувало людським святам. Тільки сузір’я Змії смиренно висло над Землею, німо оплакуючи кровні гріхи, – так творилася безкінечність…

Київ, 2010–2012 рр.

Гірка карма.