Рольф Бломберг - Золото і анаконда

з Хорхе стрибнули у воду і то вплав, то вбрід рушили до берега, тягнучи за собою сітку. Нарешті нам з великими труднощами пощастило напнути її між човном і берегом, якраз під стовбуром, на якому лежала змія. Тепер треба було зробити найважче: накинути на страховисько зашморги.

Повільно наближаємось до анаконди з арканами в руках. Змія й досі не рухається, тільки водить язиком і пильно стежить за нами холодними жорстокими очима. Дуже обережно ми накидаємо зашморг на задню частину тіла змії і на стовбур, на якому вона лежить. Кінець мотузки у мене в руках — я налаштувався щосили тягти за нього, коли настане потрібна мить. Хорхе з ножем у зубах підходить ще ближче до анаконди, щоб накинути другий зашморг. Але йому заважає гілля і листя, і він рубає його ножем. Змія підводить голову. Хорхе завмирає на місці. Напруження стає нестерпним — секунди здаються хвилинами. Нарешті анаконда знову опускає голову. Тоді Хорхе обережно накидає зашморг на її тіло і стовбур, а вільний кінець шпурляє Торгні в човен.

Залишається захопити зашморгом ще й голову. Хорхе кидає мотузку, але промахується. І тут анаконда починає рухатись — повільно піднімає голову і повзе вперед…

Довше чекати не можна!

— Тягніть щосили! — кричить Хорхе.

Ми затягуємо зашморги, цупимо мотузки так, що вони врізаються в долоні. Анаконда має надзвичайну силу. Хоч я всім тілом повис на мотузку, вона легко звільняє задню частину тіла. Я хапаю її за хвіст руками і щосили тягну назад, але вона миттю виривається.

Схоже, що анаконда втече від нас. Вона відчайдушно намагається звільнитися. Напружує все тіло, потім розслаблює його і так сантиметр за сантиметром вислизає з зашморга. Паща в неї роззявлена; змія, шиплячи, намагається схопити нею Хорхе, але не дістає.

Ми всі страшенно збуджені, особливо Торгні. Він не перестає кричати:

— Накиньте зашморг на голову! На голову!

Проте зробити де не так легко. Змія борсається і не підпускає нас до себе.

Хорхе знову йде в атаку. Він сміливо підступає до анаконди й накидає аркан. Влучив! Зашморг обхоплює шию змії! Хорхе смикає за мотузку и кидається назад. У ту саму мить анаконда виривається із зашморга, який ще прив’язував її до дерева, і падає у воду. Сітки під деревом уже немає, її віднесло течією. Становище дуже небезпечне. Але Хорхе не відпускає мотузки. Я підбігаю до нього, хапаюсь за мотузку, і ми разом тягнемо анаконду, що відчайдушно опирається, до берега. Вона викручується, збурюючи воду. Муньос і Торгні теж стрибають у річку і поспішають нам на допомогу. Спільними силами ми витягаємо змію на берег. Тут вона скручується в клубок, ховаючи голову — видно, хоче захистити її від тугого зашморга.

Ми дістаємо з річки сітку і розстеляємо її на березі, потім накидаємось на скручену в клубок змію і «запаковуємо» її. Тепер уже можна розрізати й зашморг. Змія знову б’ється, намагаючись визволитися із своєї тюрми. Але міцна еластична сітка не піддається.

Ми стоїмо мокрі, брудні, стомлені і дивимось на свою здобич. Раптом Торгні згадує:

— У мене є пляшка віскі! Спеціально беріг її до першої анаконди. Тепер можна й випити!

Звичайно, ми не стали зволікати.

Цю першу анаконду ми назвали сеньйорита Ана. Вона їхала з нами аж до Швеції. Однак не можна сказати, щоб вона була в доброму стані, коли я в травні прибув із нею в Стоксюнд до своїх батьків. Відкривши ящик з анакондою, я побачив, що вона зовсім заклякла і не виявляє ніяких ознак життя. Я штурхав її, щипав — усе дарма. Здохла? Ні, вона просто «замерзла» під час перельоту з Нью-Йорка в Стокгольм. Ми летіли подекуди на висоті трьох-чотирьох тисяч метрів, а сеньйориту Ану помістили у відділенні, яке не опалювалось. А втім, щоб оживити її, досить було теплої купелі. Просто дивно, як швидко подіяло тепло: мить, і довге тіло заворушилось, змія роззявила велику пащу і вчепилась за віник, яким я пересував її.

Кілька днів анаконда вигрівалася на сонечку на моріжку між тюльпанами, але потім їй довелось покинути Стоксюнд і переселитися до гетеборзького «Акваріуму», де для неї спорудили спеціальний тераріум з тридцятиградусною температурою. П’ять місяців вона відмовлялася від їжі, як я вже згадував, розповідаючи про ненажерливу змію Вілларда Прайса, потім з великим апетитом стала поїдати пацюків і морських свинок. Отака дивна доля спіткала анаконду із джунглів Амазонас. А ще кажуть, що кожен сам господар своєї долі!

Багато хто питав мене, чи анаконда справді дуже небезпечна. Я вважаю, що вона навряд чи така небезпечна, як про неї кажуть. (Це повністю стосується також удавів, які, незважаючи на всі розповіді про їхню неймовірну величину, не бувають довші, ніж чотири з половиною метри). Але й безпечною анаконду назвати не можна.

В одній із своїх книг я вже розповідав, як анаконда схопила метиса, що купався в річці, — можу поручитися, що це правда. Під час нашої кіноекспедиції ми почули ще про один такий випадок, і я теж мав можливість перевірити, чи дійсно таке було.

Трапилось це в східному Еквадорі, там, де річка Ясуні зливається з Напо. Кілька дітлахів купалось біля берега, як раптом виявилось, що один із них, тринадцятирічний хлопчик, зник. Вирішили, що він потонув. У цю мить біля берега на воді з’явилися бульбашки, і другий хлопчик пірнув, щоб пошукати товариша. Він випірнув з води блідий від страху. Мацаючи по дну руками, він натрапив на величезну змію — анаконду. Хлопчик часто чув, що в річці живе гігантська гадюка. Вона вже проковтнула двох людей; певно, таке трапилось і з його товаришем.

Батько загиблого хлопчика поклявся помститися вбивці свого сина: будь-що знищити її. Він шукав змію цілу добу і врешті таки знайшов. Вона лежала біля берега, висунувшись наполовину з води, неподалік від того місця, де проковтнула хлопчика. Мисливець убив її п’ятьма пострілами. Це була надзвичайно велика анаконда.

Я міг би розповісти багато таких і навіть ще страшніших історій про хижість анаконди, однак обмежусь тільки цими двома, бо за їхню правдивість можу поручитися.

Спіймати