Павло Архипович Загребельний - Безслідний Лукас

лікарів, — подала голос сестра Ленні, чоловік якої не був, здається, ні лікарем, ні юристом і не виявляв видимої охоти брати участь у розмові.

Адвоката не так легко було збити. Лукас мовчав, і Стенлі вирішив, що в ньому він має спільника.

— Я не сказав нічого про вчених, щоб не образити вас, — майже інтимно повідомив він Лукасові, — але давайте об’єктивно дивитися на речі. Де сьогодні вирішуються долі людей і всього людства? В кабінетах — політиками і в лабораторіях — ученими. Колись це було: під небом на землі і без будь-яких посередників, окрім хіба Всевишнього. Найтрагічніше, що ми оплачуємо цих посередників! Це однаково, що добровільно купувати собі зашморг.

— Коли ви маєте на увазі мене, — нарешті зумів перепинити балакучого адвоката Лукас, — то я продаю не свій мозок, а тільки м’язи, тобто я не вчений, а звичайний спортивний тренер. Щоправда, з університетським дипломом фізика-теоретика. А моя ідея? А моє відкриття? Це тільки спроба відкриття. Вона може видатися навіть божевільною. А хіба ми не можемо сказати те саме про початий ядерної енергії, комп’ютерів, лазерів? Я виходжу з передумови, що наш розум — це особлива форма енергії, яку генерує мозок з довколоземного простору. Тому ми можемо говорити про постійну кількість розуму на землі і про нерівномірне використання цієї кількості. Це мовби добування нафти країнами ОПЕК, де кожній з учасниць співдружності визначають квоти, вище яких нафти видобувати не можна. І коли ви, містер Стенлі, скаржитесь на розумовий занепад тих чи інших верств суспільства, то я б сказав так: зникає не розум, а та межа, до якої ми досі щось про нього знали. Енергія не зникає і не зменшується, а розум — це енергія, її найдосконаліша форма, яка, може, існувала навіть ще до того Великого Вибуху, що народив наш Всесвіт. Ну, та це вже метафізика, мене ж цікавить фізичний бік справи. Хоча, знову ж таки, навіть коли мені вдасться сконструювати систему приладів, які дозволять хоч незначною мірою наблизитися до загадкової інтелектосфери, то, очевидно. доведеться зіткнутися з проблемами не тільки суто фізичними. Скажімо, неминуче постане проблема класифікації розуму. Встановлення характеру імпульсів, які визначають якість і спрямування того чи іншого розуму. Чи тут важать тільки імпульси, характеристики суто фізичні? А чи існує якесь забарвлення розуму — чорний, голубий, рожевий, жовтий, зелений? Своєрідний спектральний аналіз розуму.

Тобто виникає запитання, чи розум — це холодна хмара, яка байдуже нависає над нами, а чи жива субстанція, що вічно змінюється, пульсує, яскравіє, світиться.

Піфагорейці впритул підійшли до цієї проблеми. Вони вважали, що всі числа, ці найреальніші знаки абстрактного розуму, наділені також цілком конкретними, відчутними властивостями. Вони класифікували числа на жіночі, чоловічі, досконалі, пружні, трикутні, прямокутні, п’ятикутні, сприятливі, заборонені, небезпечні, кольорові. Вчення про числа перетворювалося таким чином на справжню релігію. І це тоді, коли піфагорейці були справді видатними математиками, аналізували інваріантні властивості чисел і числових відношень, знаходячи потім аналоги цих інваріантних властивостей у реальності. Скажімо, вони довели, що інтервали між музичними тонами можна виразити за допомогою числових відношень.

Вийшло так, що найпрогресивніші ідеї античних учених стали водночас і гальмом у подальшому розумовому розвитку людства, нав’язуючи нам пережитки містичного мислення. І, мабуть, саме від піфагорейці в пішли всі оті кольорові символи, якими людство так охоче й широко користується сьогодні, починаючи від державного побуту і до державної політики. Взяти хоча б державні прапори. Я багато думав про символ, який узяли собі дві найбільші держави світу. Піфагорейська пентаграма, п’ятикутна зірка білого кольору — у Сполучених Штатів, червона — у Радянського Союзу. Щоправда, вони взяли червоний колір життя, а ми чомусь вибрали білий, цей неприємний символ смерті. Різноколірність свідчить про незгоду двох великих держав, але геометрична форма підкреслює їхню єдність у величі й могутті, які мовби відгороджують їх від світу, хоч могли б і поєднати з ним, але тільки тоді, коли обидві держави всі свої зусилля віддадуть для збереження миру. «А! Ти злякався пентаграми, що має силу над чортами». Ці слова Гете щоразу згадуються мені, коли я думаю про ту незгоду на землі, яка не дає нам спокійно жити. Ось тут би не завадили відповідні ін’єкції розуму, коли навчитися використовувати його невичерпні запаси, якими всі ми оточені і про які ще так мало знаємо.

— Не я вам казав, що Лак здатен розкрутити таку машину, яка нам і не снилася! — вдоволено загукав Широкий Діл.

— В цьому справді щось є, — згодився господар дому, — хоч, як лікар, я волів би спрямувати зусилля на вивчення людського мозку, про який ми досі майже нічого не знаємо.

Адвокат, що так і не спромігся дотягнутися до свого сусіда, підвівся, підійшов до Лукаса, міцно потиснув йому руку.

— Я все життя вимушений перебувати в світі такої жорстокої реальності, що навіть найменший прорив за його межі вітаю гаряче і з захопленням!

Якась постать мовчки відсунула містера Стенлі і заповнила весь простір перед Лукасом. Це був отой опецькуватий невиразний містер Нерозберипрізвище, який мовчав увесь вечір і не знати як і чого сюди потрапив взагалі. Лукас дивився на нього і не міг збагнути, чи він товстий, чи тонкий, високий чи низький, примітний чи сірий, як замазка. Залежно від обставин він міг бути і таким і таким. Лукас подумки назвав його ще містер Залежновідобставин.

Чоловік звернувся до Лукаса голосом, характеру якого не визначиш з першого разу: може, тихий, а може, і гучний, обережний, але й настирливий.

— Або я звуся Чарльз Спенсер Четвертий Ор, — сказав він, — або для зручності однозначно містер Ор[18].

Лукас нічого не міг зрозуміти. Він підвівся, пошукав поглядом чиєї-небудь підтримки, але жінки саме почали розносити закуску, і всі були заклопотані тим, що вибрати, який найласіший шматочок перекинути на свою тарілочку найнепомітніше, — Лукаса було принесено в жертву містеру Залежновідобставин.

— Містер? — ввічливо перепитав Лукас.

— Однозначно містер Ор, — відповів той. Лукас вирішив, що той жартує. Мантра, яку повідомив годину тому Лукасу гуру, теж була «ор».