Павло Архипович Загребельний - Безслідний Лукас

— Вас так звуть — Ор?

— Однозначно.

— Дуже приємно. Я — Лукас.

Містер Ор спокійно наставив на нього долоню, даючи знак, що він уже чув, як його звуть, і випалив щось зовсім неочікуване:

— Або я вас однозначно запрошую на ланч в ресторані «Перигор» у Нью-Йорку, або ви даєте згоду.

Несподіване запрошення і химерний спосіб вислову містера Ора так подіяли на Лукаса, що він зовсім розгубився і тільки й спромігся поцікавитись:

— Коли саме ви мали на увазі?

— Однозначно в середу на тому тижні.

На тому тижні Лукас мав вільну середу. Знову збіг чи цей розмазаний містер Ор все знає наперед?

— Коли я зможу знайти цей «Перигор», — непевно промовив він.

— Або друга авеню, або в районі сорокових вулиць, — в своїй манері пояснив містер Ор.

Він був зручний, підкористий, як розтоптаний черевик. Лукас стояв ніби загіпнотизований, вже коли містера Ора й не було біля нього, а підійшла Ленні з великим підносом, повним витворів домашньої господині і кулінарних магазинів.

Уже в машині, коли вони котили по темному нічному шосе, Лукас спитав Широкого Діла:

— Чи то не ти наслав на мене цього містера Ора?

— Вперше чую про такого, — недбало підмовив той.

Лукас у своїй безмежній наївності не вмів поєднати всіх тих загадкових подій, що відбувалися довкола нього останнім часом. Найголовніше: все сприяло здійсненню його великих задумів, і він, хоч і поволі, але просувався саме тим шляхом, який собі визначив.

Йому щастило. Лак — щасливчик. Ланч у нью-йоркському ресторані — це неспроста. Ланчі в Америці не влаштовуються безпричинно. Тут повинна бути якась ділова пропозиція, звичайно ж, вигідна для обох сторін. Лак не мав сумніву, що пропозиція носитиме характер сприятливий. Містер Ор знає його наміри, він не запропонує чогось такого, що суперечило б поглядам Лукаса. Це не той хижий Хантер із Стенфорда, який хотів загарбати твою душу і зробити тебе вбивцею не тільки всього розумного, але й самого життя. Містер Ор, мабуть, сподобався б навіть Пат. Він такий ручний і зручний, що міг би завести в себе цілу котячу ферму. Чистесеньких, пухнастих, ласкавих котиків і кішечок, покірливих, як сам містер Ор. Може, це не так вже й погано, що є люди, які муркотять і труться тобі об ноги?

Лукас не знав, що там буде ще й жінка, і приїхав до «Перигору» на своєму торохтючому «шевроле», зодягнений по-спортивному: джинси, легка сорочка, стоптані кросівки.

Ресторанчик зовні був досить непоказний. Та й район Нью-Йорка теж не належав до визначних. Щоправда, неподалік садиба ООН, але вона сама по собі, а життя цього фантастичного своїми протиріччями мегаполісу котиться своїми коліями.

Містер Ор, неначе їхав назирці за Лукасом, підкотив на невеличкій спортивній машині слідом за Лукасовим «шевроле», з незвичною для його глевтякуватості спритністю вискочив із свого автомобільчика, оббіг його довкола, поквапливо відчинив передні дверцята і, бгаючи свою аморфну постать в щось схоже на уклін, чекав, поки вийде… водій машини.

Водієм виявилася висока молода японка, дуже вродлива, одягнена в модний діловий костюм з дорогого універмагу. Японка привітно наставила на Лукаса своє загадкове східне обличчя, і він одразу зрозумів, що головною дійовою особою тут є не однозначний містер Ор, а ця несподівана жінка.

Містер Ор протрюхикав поперед японки, прошарудів майже зовсім нечутно:

— Міс Суміта, це і є містер Лукас.

І коли японка тепер уже цілеспрямовано усміхнулася до Лукаса, містер Ор зволив повідомити також і йому:

— Містер Лукас, маю честь представити вам міс Сумі ту.

— Прошу пробачення за мій вигляд, — почервонів Лукас.

— Не переживайте, — заспокоїла його Суміта. Голос у неї був соковитий, владний, зовсім не те, що жебоніння містера Ора. — Адже в нас тільки діловий ланч. Правда ж, містер Ор?

— Однозначно, — закивав той.

Столик уже чекав на них. Замовлено завчасно, бо в невеликому залі — жодного вільного місця. Повно ділових людей, які, мабуть, давно знають цей ресторан і надають йому перевагу перед іншими. Сіли так, що міс Суміта була навпроти Лукаса, містеру Ору дісталося місце збоку. За кожним з них негайно виріс кельнер, з накрохмаленою серветкою на зігнутій в лікті руці. Схоже на мовчазне салютування матросів з якого-небудь авіаносця «Саратога» або «Форестол». Слову «Саратога» Лукас, ясна річ, надавав перевагу, але його про це ніхто не питав.

— Ми не створили для вас незручності, вибравши саме «Перигор»? — делікатно поцікавилася міс Суміта, не зауважуючи кельнерів.

— Та ні, — простакувато запевнив її Лукас. — Саме сьогодні мені треба бути на лекції в Колумбійському університеті, так що я навіть вдячний містеру Ору.

— Містер Ор діяв за вказівкю нашого фонду, який я тут представляю.

— Я вдячний вам, міс Суміта.

— Ми могли б зустрітися і в Ньюпорті, але я дозволила собі поєднати корисне з приємним. Я подумала й про вас. Чому б вам не спробувати справжньої французької кухні? Я знаю, ви скажете, навіщо було так далеко їхати, коли на кожному кроці можна зустріти французький ресторан? Але ви не знаєте того, що тільки тут ви спробуєте справжні французькі трюфелі і гусячий паштет, з яким не зрівняється навіть страсбурзький. Тільки тут вам подадуть коропа, начиненого гусячою печінкою, нашпигованого свинячим салом і трюфелями, а після того принесуть зайця, засмаженого по-королівськи, і ягоди, запечені в тісті. Я наважуся навести вам слова французького письменника, який виспівав справжній гімн Перигору і його кухні. Він сказав: «Справжня цивілізація возвеличує інстинкти, піднімаючи їх до рівня язика. Чим була любов до того, як поети і романісти оздобили її словесами? Просто близькістю двох тіл, короткою судомою, грубою грою. Та варто було поетам навчити людей красиво говорити про любов, як вона облагородила життя. Те саме з кухнею». Ви згодні з цим?

— Мені не доводилося задумуватися, — розгубився Лукас, — і я