Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті

ти, виявляється, просто ніби в джунглях народився — спритно скачеш по заростях плюща і підвішуєш людей на мурах. І по-третє, ти одним з перших примудрився протриматися за межами Глейду цілу ніч, та ще й знищити чотирьох гріверів. Тож ніяк не допетраю, чому це про тебе геть усі балакають.

Томас відчув приплив гордості, який, однак, швидко зійшов нанівець. Йому стало навіть ніяково через те, що він насмілився радіти в таку мить: Альбі лежить у ліжку і волає від болю — мабуть, мріючи померти.

— Ідея підманити їх і скинути зі Стрімчака належала не мені, а Мінхо.

— А за його словами — все навпаки. Він помітив, які викрутаси ти виробляв, і йому спало на думку повторити те саме на краю Стрімчака.

— Викрутаси? — перепитав Томас, закотивши очі. — Та таке до снаги будь-якому ідіоту на планеті.

— Не треба занадтої скромності. Це просто неймовірно — те, що ти зробив. Тобто ви з Мінхо зробили.

Раптом Томас відчув злість. Він жбурнув на землю порожню тарілку.

— Тоді чому мені зараз так паскудно, Чаку? Може, скажеш?

Томас спробував прочитати відповідь у хлопчикових очах, але нічого не побачив. Чак лише нахилився вперед, зчепивши руки в замок і зіпершись на коліна, й похнюпив голову. Потім він ледве чутно пробурмотів:

— Насправді нам усім тут паскудно.

Кілька хвилин вони сиділи мовчки. Блідий як небіжчик, зі скорботним виразом обличчя, до них підійшов Ньют і всівся на землю навпроти. Попри понурий Ньютів вигляд, Томасу була приємна його присутність.

— Гадаю, найгірше вже позаду, — повідомив Ньют. — Бідолаха кілька днів виспиться, а коли прочумається, все буде гаразд. Правда, ще трохи покричить.

Томас не зовсім розумів, через що доводиться проходити Альбі, — суть Переміни залишалася для нього загадкою. Він спробував невимушено запитати:

— До речі, Ньюте, а що ж насправді там з ним відбувається? Ні, серйозно, я не зовсім розумію, що це за Переміна така.

Відповідь Ньюта його ошелешила.

— Гадаєш, ми розуміємо? — сплюнув той, підкинувши руки й одразу ж знову опустивши їх на коліна. — Ми тільки в біса знаємо, що як тебе вжалить грівер своїми поганими шпичаками, треба негайно зробити ін’єкцію сироватки, бо помреш. Тільки-но потерпілому вводять сироватку, він починає звиватися, труситися, блювати; все тіло вкривається пухирями і зеленіє. Таке пояснення влаштовує, Томмі?

Томас насупився. Не хотілося засмучувати Ньюта ще дужче, але йому потрібно було отримати чітку відповідь.

— Слухай, я розумію, що бачити друга в такому стані — страшно, але я лише хочу зрозуміти, що там насправді відбувається. Чому це називається Переміною?

Ньют розслабився, аж наче змалів, і, зітхнувши, відповів:

— Під час Переміни повертається пам’ять. Не вся, а лише уривки, але все-таки справжні спогади про те, що відбувалося до того, як людина потрапила у це моторошне місце. Кожен, хто пережив Переміну, згодом поводиться як псих, хоча зазвичай все не так погано, як у Бена. Загалом тебе ніби дражнять минулим реальним життям, а потім знову його відбирають.

Мозок Томаса гарячково запрацював.

— Ти впевнений? — запитав він.

Ньют здивовано подивився на нього.

— Що ти маєш на увазі? У чому впевнений?

— Люди змінюються, бо хочуть повернутися до колишнього життя — чи в падають у депресію від усвідомлення, що їхнє колишнє життя було не кращим за нинішнє?

Якусь мить Ньют пильно дивився на Томаса, а потім відвернувся, вочевидь, над чимось серйозно замислившись.

— Шлапаки, які пережили Переміну, ніколи про це не розповідають. Вони просто робляться… інакшими. Відразливими. У Глейді є купка таких. Я терпіти не можу, коли вони поруч.

Ньют говорив відчуженим голосом, втупившись кудись у лісову гущавину, але Томас і так знав, про що той думає: Альбі вже не буде колишнім.

— І не кажи, — підтакнув Чак. — А найгірший з них усіх — Галлі.

— А про дівчину є новини? — поцікавився Томас, поклавши собі змінити тему. Подумки він раз у раз повертався до новенької, до того ж йому не хотілося обговорювати Галлі. — Я бачив там, нагорі, як медчуки її годували.

— Нічого нового, — відповів Ньют. — Як і раніше, в комі абощо. Час до часу бурмоче щось невиразне — чи то марить, чи то їй що сниться. Їсть нормально, й начебто зовні з нею все гаразд. Та все це дуже дивно.

Запала довга пауза, наче всі втрьох намагалися знайти розумне пояснення появі дівчини. Томас укотре замислився про непоясненне відчуття, наче він її звідкись знає. Щоправда, зараз це відчуття трохи притупилося — можливо, через те, що надто вже багато думок крутилося в голові.

— Хай там як, а найближчим часом доведеться вирішувати, що робити з Томмі, — порушив тишу Ньют.

Томас просто отетерів, збентежений його словами.

— Робити зі мною? Ти про що?

Ньют підвівся, випростав руки.

— Ти тут усе догори дриґом перевернув, шлапак. Половина глейдерів вирішила, що ти бог, а половина мріє скинути к бісу твій зад у шахту. Доведеться багато чого обговорити.

— Як-то? — Томас і сам не знав, що турбувало більше: що хтось ставиться тепер до нього як до героя чи що хтось волів би, аби Томаса не існувало.

— Терпіння, — сказав Ньют. — Прокинешся вранці — й усе дізнаєшся.

— Тільки завтра? Чому? — Томасу це було не до шмиги.

— Я скликав Збори. Ти будеш присутній на них. На порядку денному будеш тільки ти, чорт забирай.

І з цими словами він розвернувся і пішов геть, залишивши Томаса гадати, якого біса треба скликати Збори, щоб усього лишень поговорити про нього.

Розділ 24

Наступного ранку стривожений і збентежений Томас сидів, пітніючи, перед одинадцятьма хлопцями. Ті півколом розташувались навпроти нього на