Чак Паланік - Задуха

— Ні, — кажу, — я щодо того, а як же мій член?

І вона мовить:

— А що з твоїм членом?

І я кажу:

— Він узагалі якось тут передбачений?

Ґвен улаштовується на рушнику, хитає головою й мовить:

— Ну чому мені завжди не щастить? Чому мені трапляються хлопці, які намагаються бути люб’язними, милими й гарними? Тепер ти ще захочеш зі мною одружитися. — Вона каже: — Я хочу, щоб зі мною хоч раз обійшлися брутально. Хоча б раз!

Вона мовить:

— Поки ґвалтуватимеш мене, можеш помастурбувати. Але тільки на рушник. І щоб мене не забруднити.

Вона розгладжує під собою рушник і вказує на краєчок.

— Коли кінчатимеш, — мовить вона, — спускай сюди.

Вона ляпає рукою по краєчку рушника.

— Гаразд, — кажу я, — і що тепер?

Ґвен зітхає й тицяє вібратором мені в обличчя.

— Використай мене! — мовить вона. — Принизь мене, ти, ідіоте! Недоумку!

Я не можу розібратися, як ця штука вмикається, і Ґвен мені показує. Потім він починає так сильно вібрувати, що я впускаю його на підлогу. Клятий вібратор скаче по всій кімнаті, й мені доводиться його ловити.

Ґвен згинає коліна й розводить ноги, і я стаю навколішки на край рушника і вводжу кінчик скаженого вібратора в її м'який пластмасовий отвір. Одночасно намагаюся мастурбувати вільною рукою. Лобок у неї чисто поголений, нігті на ногах нафарбовані синім лаком. Вона лежить, широко розставивши ноги. Із заплющеними очима. Вона заводить руки за голову, її маленькі груди злегка піднімаються. Вона мовить:

— Ні, Деннісе, ні! Я не хочу, Деннісе. Не треба! Не роби цього.

Я кажу:

— Мене звати Віктор.

А вона говорить:

— Заткнись і не заважай мені зосередитися.

Я, як можу, намагаюсь утішити нас обох, але все це — сексуальний еквівалент почухування животика й погладжування по голівці. Або я зосереджений на ній, або на собі. Або так, або так. Однаково кого-небудь знехтувано. Та ще цей клятий вібратор — він такий слизький, так і силкується вискочити з руки. Він потихеньку нагрівається, й пахне від нього кислотою та димом, немовби щось горить усередині.

Ґвен трохи розтуляє повіки, дивиться, як я мастурбую, і каже:

— Цур, я перша!

Я терзаю свій член. Ублажаю вібратором Ґвен. Я якось не відчуваю себе ґвалтівником. Скоріше — водопровідником, який прочищає труби. Краєчок фемідома постійно загортається всередину, так що мені доводиться зупинятись і давати йому лад двома пальцями.

Ґвен мовить:

— Деннісе, ні! Припини, Деннісе! — Голос виходить звідкілясь із глибини горла. Вона смикає себе за волосся і ловить ротом повітря. Фемідом знову загортається всередину, але цього разу я не зважаю на нього. Вібратор заштовхує його все глибше й глибше. Вона говорить, щоб я вщипнув її за сосок. Вільною рукою.

Я говорю, що рука в мене не вільна, що вона мені потрібна. Я вже відчуваю наближення оргазму. Я кажу:

— Так. Так. Так.

І Ґвен мовить:

— Не смій, — і облизує свої пальці. Вона дивиться мені просто у вічі й пестить собі клітор. Я вже не можу стримуватись.

Я уявляю собі Пейдж Маршалл, мою секретну зброю, і все завершується в момент.

За мить до цього, як із мене хлине — тієї секунди перед оргазмом, коли зад туго стискується, — я відсуваюся до того кутика рушника, на який указувала мені Ґвен. Почуваюся дурень дурнем. Чесно намагаюся спустити туди, куди треба, але струмінь б'є просто на рожеву постіль. На розкішну шовкову білизну. По широкій дузі.

Чого б Ісус ніколи не зробив?

Графіті з гарячої сперми.

«Вандалізм» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Ґвен лежить на рушнику. Очі заплющені. Вібратор дзижчить у неї всередині. Вона шепоче:

— Я все-таки перша…

Вона шепоче:

— Сучий ти сину, я виграла…

Я надіваю штани й беру пальто. Бризки сперми розлетілися по всій постелі, на фіранки, на стіни, а Ґвен усе лежить на підлозі й важко дихає, і вібратор висунувся з неї десь наполовину. Ось він випав зовсім. Він лежить на підлозі, як м'ясиста волога рибина. Ґвен розплющує очі. Підводиться на ліктях і бачить…

Я вже майже виліз у вікно. Вже спустив ноги вниз, я говорю:

— Так, до речі…

Я кажу:

— Пудель, — і чую, як у мене за спиною кричить Ґвен. Тепер уже по-справжньому.

Розділ двадцять восьмий

Улітку 1642 року в Плімуті, штат Массачусетс, одного молодого хлопця звинуватили у скотолозтві з кобилою, коровою, двома козами, п’ятьма вівцями, двома телятами та індичкою. Це реальний факт, описаний у книгах. Згідно з біблійними законами у книзі Левита, коли хлопець зізнався, його змусили дивитись, як убивають усіх цих тварин. Потім убили його самого, а тіло закопали в ямі разом із тілами тварин. І навіть надгробка не поклали.

Це було ще до того, як люди придумали колективні терапевтичні сеанси для сексоголіків.

А то цьому хлопцеві під час роботи над четвертим ступенем довелося б перераховувати всю скотарню.

Я кажу:

— Є запитання?

Четвертокласники просто витріщаються на мене. Одна дівчинка із другого ряду каже:

— А що таке скотолозтво?

Я кажу: запитай у вчительки.

Щопівгодини я маю навчати черговий табун четвертокласників якої-небудь дурниці, що нікому не потрібна. Приміром, як розпалити камін. Як із звичайного яблука вирізати голову ляльки. Як робити чорнило з чорних волоських горіхів. Нібито всі ці навички та вміння коли-небудь знадобляться їм у житті або допоможуть вступити до престижного коледжу.

Окрім того, щоб калічити курчат, ці недоумкуваті четвертокласники носять сюди заразу. Не дивно, що Денні постійно кашляє та шморгає носом. Воші, гострик, хламідії, стригучий лишай, глисти… я не жартую, ці діти — вершники апокаліпсису в мініатюрі.

Замість того щоби знайомити діток із корисними навичками та вміннями батьків-пілігримів, я їм розповідаю історії на кшталт звідки походить гра «Кільце навколо трояндочки». Це пов'язано з епідемією бубонної чуми 1665 року. На шкірі людей, що захворіли на «чорну смерть», з'являлися чорні роздуті ущільнення, які називалися «чумними трояндами» або «бубонами», в оточенні блідого кільця. Заражених людей замуровували в будинках, залишаючи помирати. Потім їх ховали в братських могилах. За півроку чума забрала декілька сотень тисяч життів.

Лондонці постійно носили з собою «букетик квіточок у кишені», щоб перебивати запах трупів.

Розпалити камін дуже просто. Набираєш гілочок і сухої трави, складаєш усе в купу. Вибиваєш кресалом іскру. Ясна річ, їм це нецікаво. Кому може бути цікавою якась іскра?! Дітлахи в першому ряду зайняті своїми кишеньковими електронними іграми. Вони відверто позіхають — просто тобі в обличчя. Вони хіхікають, і щипають