Автор невідомий - Українські традиції

Вацерад[148] – про Діванну, Літницю, Живу, Лютицю, Морану, Хлипу; Длугош – про Дідилію, Діванну, Маряну і т. п. Отже, слов'янська міфологія мала божества жіночої статі для вшанування, з яких переглянемо смисл і значення найголовніших. Лада-Жива

З божествами чоловічими Ладом чи Живом вшановували слов'яни і відповідну йому жіночу істоту під назвою Лади чи Живи (у Гельмольда – Сиви). Вацерад позначає її словом Церера. Кажуть, що вона зображалась з колосом і квітами. За іншим джерелом зображалась з немовлям на голові і виноградною ягодою чи яблуком. В наших колядках та щедрівках часто згадується про діву з дитятком, про пшеничний колос, про виноград та про червоне чи винне яблучко. Поклоніння Ладі чи Живі розповсюджене було у слов'ян та інших народів. У пруссів називалась вона Жиза, у скандинавів – Фригія (Фрея)[149] вандальська, тобто запозичена від слов'ян, у литовців іменувалася Лада Золотою Панею, відомою у південних русинів під іменем Золотої Баби, яку ще зображають як жінку з немовлям. У Длугоша та Стрийковського вона називається Дідилією. Лада чи Жива символізувала природу, життєве начало, була матір'ю сонця в його втіленні, богинею кохання, гармонії, шлюбу, розваг, краси і всілякого благополуччя; мати – живителька світу, подателька благ. Немовля на голові означало втілений світ, а яблуко в руці відтворювало ту ж ідею, що і яйце Латони (у римській міфології) чи яйце – початок всіх речей, яке вшановувалось індійцями. Та символічна жіноча істота є майже у всіх міфологіях і під різними назвами: Лада – це те саме, що у індійців Бгавані, первісна, жіноча сила, що сприймає зародок творіння; у єгиптян – це Ізіда; у фрігійців, а пізніше у римлян мати Цібела (Creutz Symbolik u. Mythol. d. alten Volker IV. 44). Вона була, здається, і тим, що нині називається мати-земля, божество, яке вшановували германські народи під іменем Герти, однозначної з mater tellus у римлян.

Лель-Леля-Вода

Як Латона у грецькій міфології була матір'ю чоловічої і жіночої істот, Аполлона та Діани, так і Лада – слов'янська мати Леля та Лелі. Леліс – литовською мовою означає світлий, леліти – українською мовою означає блищати, сяяти, і в народних піснях це слово вживається, як приспів: Лелю – Ладо. Ті близнята – те двотіло – виражали природу первісну, коли вона ще не виявилась в протилежностях, і природу остаточну, результат дієвості світового життя. Та двостатева істота уявлялася в образах окремих істот, чоловічої та жіночої. Чоловіча є втілене світло – Святовит; жіноча – вода. У всіх міфологіях вода становить собою пасивну первісну матерію жіночої істоти, з якої за допомогою плодотворного доторку істоти чоловічої виникли всі речі. У Індії та істота зветься Сакті, сама по собі бездушна і холодна, яка тільки сприймає від чоловічої істоти – вогню Шіви, і творить життя. За зендськими уявленнями Церване-Акерене створив словом своїм (Гоновер) первісну матерію, пра-Ормузда, в якому поєднувались начала світла і води, і творіння проходило спочатку через розділення, а потім через взаємність протилежностей. У Семітських народів вода уявлялась жіночим пасивним основним елементом творення. У Єгипті вода вважалася пасивно-жіночою істотою і символізувалась у вигляді Ізіди, пробудженої вогнесвітлом до родючості. У Греції, на початку всіх речей був океан, за вченням Орфея, вода почала творити тоді, коли була розбуджена шлюбом з божеством, у вигляді змія, що звалось Гераклес: воно означало світлоносну силу. За скандинавськими уявленнями, творення виникало з протилежностей світла чи вогню і води чи холоду.

Космогонія

Слов'янська космогонія не залишила нам послідовного вчення, однак є сліди цього поняття; у карпатських русинів є переказ, що цар-вогонь разом з царицею-водою створили світ. Подібні перекази є і в інших слов'ян. Створення світу описано також у галицько-руській колядці:

«Ой коли було з начало світа, тоді не було неба, ні землі; Але лиш було синє море».

Потім описується, як злетіли два голуби – символи двостатевої творчої сили – кохання і починають творити, здобувати із безодні даної стихії[150]. Пасивне положення води в природі стало для людини приводом бачити в ній жіночу істоту. Без животворної сили світла непорушна вода наповнює простір у вигляді снігу, льоду, мертвої маси; але коли світло і тепло пробуджують її, вона розтоплюється