Алла Рогашко - Крізь безодню до світла

Через тиждень до нього навідався брат. То була їхня перша і остання зустріч тут.

– Дуже небезпечно було їхати сюди, тебе можуть знайти. Але я був обережним. Пересідав кілька разів, переїжджав з одного міста в інше, потім у ще інше. Тож якщо хтось і слідкував за мною, то я добряче їх заплутав. Хоч ті люди й не дурні, – сказав він.

– Які люди, про що ти кажеш? – не розумів Михайло.

І брат розповів, що того вечора автівку з тими чоловіками затримали. Поки чекали на «швидку», брат подзвонив дільничному, той по рації передзвонив далі, словом, їх перехопили на трасі поблизу райцентру. Ті люди виявились із цілим букетом кримінальних квіточок, дехто з них перебував у розшуку. Та головне – вони підозрюються у причетності до великого угрупування, хоча й побічно. Вочевидь, їх найняли на деякий час, позамітати старі «хвости».

– Тобі, брате, того всього мотлоху не треба тримати в голові, але мені по секрету шепнув дільничний, там страшне злочинне вариво, над яким наші стражі порядку пихтять уже давно. Ті люди дуже небезпечні. Для них людське життя нічого не варте. Однією смертю менше, однією більше – це ролі великої не відіграє. Гроші, брате, правлять цим світом. Гроші вирішують усе. Жодних «хвостів» ті люди після себе не лишають, замітають за собою всі сліди, такі в них правила. Тому так важко їх розколоти. Словом, я вирішив, що тобі треба «залягти на дно».

І він розповів про свій план, значну частину якого без його відома вже й утілив.

Він оголосив його, Михайла, мертвим. І «поховав».

– Що?! Що ти таке верзеш?! Ти з глузду з’їхав?! – отетерів Михайло. Йому вже ставало краще, і він мав твердий намір їхати додому. Мар’яна не знала, що з ним таке, мобілка його кудись поділась, як з’ясувалось, брат її просто ліквідував, та й зв’язку тут не було, глухомань повна.

– А що? Так роблять іноді ті, чиє життя в смертельній небезпеці. Дуже інтересна і дієва практика. Я одразу ж вирішив її втілити.

– Як?! Як можна було таке утнути? Невже ти думаєш, що про це ніхто не дізнається?

– Можна, повір. Усе можливо в цьому житті. Головне – мати кількох вірних друзів, котрі підставлять своє плече в скрутний і потрібний час.

– Боже. Мар’яна! Що з нею буде?

– Вибач, але Мар’яна твоя поховала тебе і проливає за тобою сльози. Але заспокоїти її я не міг. Твоє життя дорожче від її сліз. Дякуй Богу, що живий!

Вони тоді страшенно посварилися. Михайло не міг збагнути, як можна було таку дурню утнути, чому брат розпоряджається його життям і чому, зрештою, має страждати жінка? Однак брат був невблаганний.

– Отже, так. Оскільки ти мій молодший брат, за якого я несу відповідальність, ти будеш робити так, як я тобі скажу. Ти й так напоров вагон дурниць за своє життя. Ти не розумієш, у що ти встряв зі своїми зарібками. Ти встряв не те що по самі вуха – по саму голову! Вище голови! Таких, як ти, вони «прибирають», такі на світі не живуть! Ти – свідок.

– Та який свідок, ти що! Я ж нічого не знаю!

– А їм байдуже. Ти брав участь у їхніх аферах, отже, ти свідок! Один із непотрібних їм «хвостів», які вони обрубують. Усе. І це не обговорюється. Тому, брате, ти будеш тут доти, доки все не закінчиться. Утямив?

– А якщо це ніколи не закінчиться?

– Значить, ти будеш тут усе своє життя.

– До біса таке життя!

– Заспокойся, – пом’якшився брат. – Це не триватиме вічно. На їхнє угрупування полюють правоохоронці двох країн. Рано чи пізно ти будеш вільний. Але тепер мусиш бути тут.

– Ти повинен повідомити про це Мар’яну. Скажи їй хоча би, що я живий!

– У жодному разі. Жінки здатні на великі дурниці. Кому, як не тобі, це має бути достеменно відомо? Це тільки все ускладнить. Мусите потерпіти. І ти, і вона. Зустрінетесь, не переживай. Зараз головне, щоб ти зберіг своє життя.

Ось так усе було.

Михайла виходив той вусань, хатину якого йому орендував брат. Він приносив йому продукти і цигарки. А ще свіжу пресу. Бо Інтернету тут теж не було. Брат лишив йому чимало грошей, їх мало вистачити на перший час. А там видно буде.