Андрій Левицький - Сонячна магія

— Ну, мода мінлива. Щойно тебе запрошували до палаців — а по тому раптом виявляється, що ти виступаєш тільки на сільських ярмарках, та й то без особливого успіху. Тож ви у відпустці, а ми на пенсії. Довго думали, чим займатимемось далі. Колектив-бо гарний, дружний…

— Дружний, гарний… — закивали всі.

— Ну, й вирішили, щоб не розпадатися, взятися разом до комерції. Продали бутафорію, костюми… Майже все… маски, грим. Був я директором мандрівного театру, а став капітаном. Тому що купили ми корабель.

— Дуже гарну шхуру, — докинув коротун на прізвисько Дебелий. — Чи шкуру?

— А по-моєму, це каралева, — заперечив хтось із протилежного кінця столу.

— Не каралева, а кавалера. До того ж, це шкіра.

— Та ні ж, браття, взагалі правильно казати каравела. Але в нас — галета, — встряв третій.

— Ха, галета! — обурився Здоровань. — Не галета, а галера. І взагалі, на галетах гроблять веслами. Сам поміркуй, Жердино, де ти в нас бачив весла?

— Є одне, — не вгавав Жердина, найнижчий і наймолодший за всіх. — На цьому… На фокстроті валяється. Зараз кого завгодно можна пригріти.

— Фокстрот — це матчі. І не фокстрот, а фагот. І не весло, а багор у нас валяється на компасі, тобто на кампусі, та й той поламаний. Що, з’їв?

— І все одно, веслами гроблять не на галетах, а на в’яликах, — пробурчав затятий Жердина. — І фагот — це музичний інструмент, і ніякого стосунку до щогли він не має.

— То навіщо вам корабель? — не витримала Проноза.

Жердина, що саме почав зі знанням справи просторікувати про розходження катів і маранів, затнувся й замовк. Запанувала стривожена тиша. Ліліпути перезирнулися.

— Ну ти, того… — зніяковів Здоровань. — Ось вона, дитяча безпосередність! Хіба ти не знаєш? На кораблях же… — він оглянув Куксу з Бобриком одночасно збентеженим і прохальним поглядом. — Адже на них плавають, чи не так?

— Точно, Здорованю! — підтримав його жалісливий Бобрик. — На кораблях плавають. Тут ти цілком правий, що ж іще на них можна робити? Плавати, рибу ловити, пасажирів перевозити…

Усі посміхнулися, небажану напругу було знято.

— Кого-небудь коли-небудь обов’язково перевеземо, — щиро пообіцяв Жердина.

— Ну, нам час іти… — заквапилася раптом Проноза.

— Уже? — засмутився Бобрик. — Ні, давайте ще посидимо. Такі цікаві ліліпути!

— Ні, ходімо, — Кукса помахала всьому товариству рукою і вже рушила до дверей, коли почула саме те, чого боялася.

— То ми домовились? — говорив за її спиною Бобрик і щосили трусив руку Здорованя. — Підвезете нас?

Проноза рвучко повернулася.

— Про що домовились? — не зрозумів Здоровань.

— Ну як же, ви ж пасажирів можете на свій корабель узяти? А нам треба на Лімбо. Завтра рано-пораненьку.

— Що це — «Лімбо»? — і далі дивувався Здоровань.

— З тебе, дядьку, капітан, як із мене кашалот! — розсердився Бобрик. — Ти чув про острови в океані? Лімбо — це такий острів. В океані, так! А океан — це Велика Солона Калюжа.

— А, знаю, знаю! — замахав руками Здоровань. — Я ж бацмен, мені потрібно знати.

— Боцман, — виправив Бобрик, — отож, нам треба на цей Лімбо. Ми вас наймаємо. Слухай-но… — йому раптом сяйнула нова думка. — А ця… А у вас… у вас там справді… тобто я маю на увазі, який цей ваш корабель з вигляду? Ну, там якір, корма, палуба є? Тобто це й справді корабель?

— Є таке, є! — зрадів Здоровань, до якого нарешті дійшло. — І карма, і пальба, і навіть якер! Слухайте сюди! — радісно закричав він і видряпався на стіл, щоб його усі почули. — У нас з’явилися перші пасажири! Нас тепер найнято!

Ліліпути страшенно зраділи, обступили Бобрика з Куксою та почали палко тиснути їм руки. Здоровань навіть розплакався, ляскаючи хлопчиська по плечі.

— В океані може заколисати й почнеться океанська хвороба, дуже неприємна, — попередила Кукса.

— Не почнеться. Як це прекрасно! — з почуттям промовив Здоровань. — Свіжий вітерець, легенькі цунамі б’ються об якер. Спасибі, друзі!

— Так, але нам потрібно відплисти сьогодні ж уночі, — зробила останню спробу акса. — А вночі дуже небезпечно плисти, нічого ж не видно. І раптом почнеться шторм? Може відбутися аварія.

— А що це таке? — запитали в неї. — Правильно, розтрощимо своєю галетою всі шторми!

— А ще є така океанська хвороба, я вже говорила.